Сільська рада виділила йому ділянку, якої… нема у реєстрі земель запасу. Власне, через це хлопцеві змушені були в районі відмовити в оформленні приватизації. Усе це вкрай обурило бійця та його рідних, адже вони вже рік чекають на ділянку. Першим ударом для них було те, що через брак землі сільська рада виділила Миколі чи не найгіршу ділянку, зарослу лісом, а другим — що ця земля ще хтозна, чи вільна, бо інакше чому вона «загубилася» поміж документами? Хлопець із Лановеччини уже третій рік несе службу в рядах ЗСУ, пішов воювати 14 липня 2016-го, тоді йому ще й 20 років не виповнилося. Як його не відмовляли рідні, бо ж на той час навіть строкової служби ще не ніс і був далекий від військової справи, він таки підписав контракт і пішов воювати. Микола несе службу на Донбасі в складі 58-ої окремої мотопіхотної бригади, що дислокується у Конотопі на Сумщині.

Пішов воювати на Донбас 19-річним…

— Микола навчався на тракториста в училищі, довго не міг знайти роботу за спеціальністю, бо аграрії наймають тільки кваліфікованих трактористів, тому пішов працювати на «Нову пошту» у Тернополі, носив вантажі, а потім несподівано надумав воювати, — розповідає мати учасника АТО Наталя Михайлівна. —  «Сину, тобі аж навесні прийде повістка до армії», — просила я його зачекати. Та він вирішив укласти контракт. Я ходила до районного військкомату, просила не брати його, такого молодого, на війну. Обіцяли, що на передову не відправлять, що буде нести службу в нашій тернопільській бригаді, а насправді відправили його аж на Сумщину. Микола пройшов військові навчання на Львівщині, якийсь час був у Конотопі, а через два місяці потрапив до Авдіївки… Торік його відправили на передову на Луганщину, біля села Кримське, там воював вісім місяців, у квітні цього року приїхав до Конотопа, а від липня — знову під кулями, на передовій на Донеччині. Він не зізнається мені, де саме тримає позиції. «Яка різниця, де я? Головне, що захищаю Україну!» — така його відповідь. Син не вдається до подробиць ще й через те, що їхні телефони можуть прослуховувати сепаратисти.

За час служби Микола мав коротенькі відпустки, одного разу приїжджав на десять днів, іншого — на сім, але це з дорогою, тому вдома не набувся, не встигли ми наговоритися. Син неохоче розповідає про фронт, не хоче, щоб я хвилювалася. У нього контракт до липня 2019-го, мусить дослужити. Нелегко на війні: стрілянина, голодний, холодний, в обледенілих бліндажах… Носить 50-кілограмові снаряди, підірвав здоров’я. Бригадам із Західної України наші волонтери возять час від часу харчі, теплі речі, а бригаді з Конотопа мало що дістається.

Микола — єдиний у 58-ій бригаді з Тернопільщини, з ним служать хлопці з Вінниці, Чернігова, Харкова, Запоріжжя. Запитую сина про здоров’я, бо чую, що кашляє, прошу його звернутися до лікаря. «У мене все добре!» — каже. Якось сепаратисти стріляли по українських позиціях. Микола з іншими бійцями ледве врятувалися. В одному з боїв втратив побратима… Важко переживав втрату…

Замість орної землі — суцільний ліс

Законодавством України передбачено безкоштовне виділення учасникам бойових дій земельних ділянок, тож торік восени мати учасника АТО-ООС Миколи Бондюка звернулася до Бережанської сільської ради, до якої належить село Жуківці, із заявою щодо виділення її синові уділу на території села. Місцеві депутати проголосували за виділення бійцеві 1,5 га землі.

— Микола чув поміж хлопцями, що учасникам АТО дають по 2 га землі для ведення особистого селянського господарства, попросив звернутися до сільської ради від його імені, — продовжує розповідь Наталя Михайлівна. — Проте наш сільський голова Віктор Михащук сказав, що мій син пішов служити контрактником, тому йому не належить ділянка.

«Землю дають мобілізованим і добровольцям, а контрактникам — ні», — пояснив на свій лад. Хтось із працівників сільської ради навіть заїкнувся, що вони не відправляли мого сина воювати. Я була вражена таким ставленням, поїхала з’ясовувати це питання до голови Лановецької районної ради Руслани Кушнір. Посадовець запевнила, що право на отримання ділянки мають як добровольці, так і контрактники, а виділити ділянку повинна сільська рада. У Жуківцях та Бережанці семеро учасників бойових дій на Сході. Мій Микола, здається, найдовше воює. Усі наші захисники вже отримали ділянки, тільки мій син поки що ні. Не виділили йому й належної одноразової допомоги в розмірі 2000 гривень, бо, як сказали у сільській раді, у них нема інтернету, тому не можуть перерахувати гроші. Побачивши виділену синові ділянку, вщент зарослу височенними соснами та густими кущами, ми були приголомшені. Ту землю ще з часів колгоспу не обробляли. «Якщо нема іншої ділянки, то й цієї скоро не буде… Треба погоджуватись», — все ж вирішив тоді Микола.

Де «загубилась» ділянка?

— Зібрала я документи, навесні цього року звернулася до підприємця Богдана Оліха, який допомагає людям з приватизацією землі, — каже мати учасника АТО-ООС. — Підприємець приїжджав до села, зробив заміри ділянки через супутник, передав документи до районного відділу Держгеокадастру, а там відмовили у приватизації, бо нібито в межах населеного пункту нема такої землі. Не знаю, що це означає… Можливо, ділянка вже давно в чиїйсь власності. Я відразу зателефонувала до сільської ради, просила з’ясувати, чому склалася така колізія, але голова у відпустці, сесію неможливо скликати. Місяць я зачекала, потім пішла до сільської ради, а мені кажуть, що голова пішов у ще одну відпустку. Землевпорядник теж у відпустці. Як таке може бути?.. Наважилась я і набрала мобільний сільського голови. Підняв слухавку, але сказав, що не може розмовляти, бо за кордоном. Тиждень тому я в розпачі поїхала до керівника відділу Держгеокадастру в Лановецькому районі Василя Бабича. Він заспокоїв мене, пообіцяв прибути до села і все з’ясувати. Наразі чекаю… Прикро, що в нашій державі під час війни так ставляться до своїх захисників… Щодня переживаю за сина, думаю, чи не гатять по бійцях, всі сльози вже виплакала, але це лише мій біль, на місцях всім байдуже до нас…

Чому така ситуація склалася з виділенням ділянки Миколі Бондюку, «НОВА…» поцікавилася у керівника відділу Держгеокадастру в Лановецькому районі Василя Бабича. Чиновник повідомив, що саме з’ясовує, чому Бережанська сільська рада виділила ділянку, якої немає у документах.

— Без сільського голови не можемо нічого вирішити, а він, наскільки відомо, за кордоном. Можливо, це якась необлікована ділянка, що належала до господарських дворів, — припустив пан Бабич.

— Бережанська сільська рада надала у постійне користування учаснику АТО ділянку, яка не відображена у звіті до районного земельного відділу як така, що належить до земель запасу, — пояснив підприємець Богдан Оліх. — Майже усі документи на приватизацію цієї ділянки вже готові, а тут з таким зіткнулися… Чому тієї землі нема у звіті, мусить з’ясувати сільська рада. Можливо, хтось допустив помилку. Думаю, потрібно внести зміни до рішення сесії або прийняти нове рішення про виділення ділянки. Я вже кілька разів телефонував до сільської ради. Таке непорозуміння — непоодинокий випадок у моїй практиці, десь щось неточно внесуть в сільраді, а потім це випливає. Якщо Бережанська сільська рада найближчим часом проведе сесію і розгляне питання Миколи Бондюка, то до кінця року ми виготовимо йому документи.