«Для мене як для жінки найважливішими подіями стало знайомство з чоловіком Тарасом і народження наших дітей. Моя сім’я – ось найголовніше для мене. Жодна пісня, жоден конкурс не можуть бути важливішими від них», — зізнається співачка Alyosha.

Альоша і Тарас Тополя виховують дворічного Марка та п’ятирічного Романа. Вони познайомились на роботі: після чергового спільного концерту вечеряли великою компанією, спілкувалися, продовжили дружити поза шоу-бізнесом. Альоша закохалася і першою освідчилася у своїх почуттях. На щастя, Тарас відповів взаємністю, а 2012 року відбулась довгоочікувана подія. Ні, не весілля та не спільний дует чи поява на публіці разом. Альоша завагітніла. «Коли народився Рома, то для всіх було важливо, щоб ми офіційно оформили наші стосунки», – каже співак Тарас Тополя.
Весілля було скромне, адже співачка вже була молодою мамою, і їй потрібно було бігти годувати малюка. А вже 2015 року у подружжя народився Марко. Із появою другої дитини зірковим батькам стало важче справлятися із вихованням, тому вони звернулися до послуг няні, яка з ними й дотепер.
Нині Тарас з Альошею мріють про доню і про вінчання. Свої мрії планують втілити у життя, коли ще трошки підростуть їхні сини.

Звернула увагу, коли він як тост читав вірш Шевченка

— Моє знайомство з Тарасом відбулося 2009 року у кабінеті продюсерського центру Catapult Music. Тоді гурт «Антитіла» був одним з артистів цього лейблу, а ми саме щойно підписали контракт. Тарас забіг до кабінету, щоб привітатися з продюсером, а ми сиділи за столом. Так і познайомилися – випадково та швидкоплинно.

На той момент цим все і обмежилося – я ще була з Вадиком (Вадим Лисиця – продюсер співачки, який до 2011 року був і її коханим, – ред.). Після «Євробачення» (співачка представляла Україну на цьому пісенному конкурсі у 2010-ому році, — ред.) наші з Вадимом стосунки охололи. Якось Тарас запросив мене виступити у Славську на Дні міста. Я приїхала, побачила його – і раптом спинним мозком відчула, що пропала. Минув чудовий концерт і, звичайно, у нас було своє продовження, а саме застілля і знайомство всіх, хто брав участь у концерті. Я пам’ятаю, що моя увага зупинилася на Тарасові, коли він як тост читав вірш Тараса Шевченка. Далі я просто слухала та спостерігала. Він здивував мене своєю ерудицією, яку вже встиг проявити, своїм почуттям гумору і поглядами на життя, що було зрозуміло з пісень та спілкування. Ми спілкувалися три дні, поки я була у Славську.

Потім я вичекала якийсь час – на випадок, якщо здалося. Але ні. І я зателефонувала, сказала, що треба зустрітися, що він мені видається цікавою людиною, мені подобаються його погляди на життя, світогляд, цінності, що він любить і кого зневажає, – всі визначення збіглися з моїми.

Сказала, що була б рада, якби ми дружили. І ми дружили, говорили про все на світі: про життя, космос, Бога. Просто гуляли у парку, просто спілкувалися про глибокі речі, про духовність, і цим він мене і взяв. Я давно шукала людину, з якою можна було б поговорити на ці теми, і коли ти чуєш, що говорить він, то знаходиш відгук у собі і розумієш, що ти думаєш так само, і думаєш «Вау, це можливо?»

І в якийсь момент я зізналася йому, що у мене з’явилися до нього особливі почуття. Я ні до чого його не схиляла — просто вважала за потрібне про це сказати. І поступово склалося так, що і він мені в цих почуттях освідчився.

Найголовніше у стосунках — довіра

 — Ні, стереотипу «він повинен першим проявити ініціативу» не дотримуюся. Ніхто нічого нікому не винен. Роби, як серце підказує. Тоді моє серце просто кричало — і я не могла мовчати. І хоч якийсь час ми спілкувалися по-дружньому, я дала зрозуміти, що налаштована більш серйозно, і якщо ти готовий, якщо хочеш — я буду дуже щаслива.

У дитинстві я повторювала, що ніколи не вийду заміж. Мені чомусь здавалося, що у всіх, хто одружується, відразу псуються стосунки, штампики в паспорті дають ілюзію, що люди — власність одне одного. Але з Тарасом зовсім інша історія — він точно так само ці штампики ненавидів, і ми їх поставили, тільки щоб у наших дітей не було плутанини з документами, щоб у них офіційно були батько й мати. А по суті це просто папір, для наших почуттів це не має значення. Найголовніше у стосунках між людьми, які вирішили будувати сім’ю, бути одне з одним до кінця, — це довіра.

У дитинстві мені було складно знайти спільну мову з ровесниками, я прагнула усамітнитися і зберігала багато секретів від усіх. У мене така схильність залишилася, і іноді я була не до кінця відвертою з Тарасом, але нині це в минулому. Я вдячна Богу, що у мене з’явився Тарас, він незвичайна людина. Я дуже люблю і ціную його, він мене навчив багато чому. Наше кохання тільки зростає! Я дуже щаслива дружина і мама двох чудових хлопчиків. Кохаю всім серцем моїх Топольок, навіть слів не доберу, щоб передати, як сильно!

Обоє хотіли дитину

— Ми обоє хотіли дитину, свідомо планували вагітність. Черговий тест на вагітність показав: так, я вагітна. Радості моїй не було межі! Я була сама вдома, сповістити Тараса спробувала творчим шляхом. Я залишила три цукеркових серця на столі. Тому що здебільшого залишала два, а цього разу три, одне з них маленьке. І у це маленьке серце з цукерок я поклала малесенький конвертик, а у ньому — тест. Залишила і поїхала на гастролі, коли подзвонила, то ледве не зомліла! Я запитала, чи він отримав мій сюрприз. Він відповів, що так, але я не розуміла, чому геть неемоційно… А коли повернулася з концерту, я зрозуміла, що він просто не відкрив цей конверт!

Дуже ми були щасливі, чекаючи Рому. Марко, звичайно, був незапланованим, але ми з радістю прийняли ще одне наше янголятко.

Краще манікюр не зроблю, але побуду з синами

— Нині діти підросли, у нас тепер є няня, і я трохи розслабилася. І так виходить, що приділяю їм менше часу, ніж треба. Усвідомивши це, я намагаюся виправити ситуацію, перерозподілити увагу. У пріоритеті максимально — діти. Я краще на манікюр не піду або волосся не пофарбую, але проведу час із синами.

Діти сумують за мною, а я сумую за ними — тож навіщо нам цей біль, якщо його можна уникнути? Ми з Тарасом хочемо, щоб діти відчували нашу любов, турботу і знали, що ми завжди поруч. У мене не було дефіциту батьківської любові в дитинстві, і я намагаюся, щоб мої діти теж його не відчували.

З дітьми мені дуже подобається співати, танцювати, малювати, ліпити, будувати, складати вірші — словом, творити. Рома більше схожий на мене — і зовні, і за характером. Марко — швидше на Тараса. Обидва, як я, блакитноокі і біляві, але міміку й манери Марко перейняв у тата. У Романові я виразніше бачу прояв себе: синові страшенно не подобається сидіти за уроками, він сердиться, влаштовує скандали — але все одно робить те, що треба. Він розумничок, переступає через своє «не хочу». Я теж вмію приховувати емоції і терпляче бити в одну точку.

А Марко повторює за Ромою, як за старшим, моментально все схоплюючи, з ним у цьому плані легше. Я бачу схильність хлопчиків до мистецтва. І якщо вони виберуть сцену як любов свого життя — чому ні? Ніхто не заборонятиме. Наше завдання як батьків ми з Тарасом вбачаємо в тому, щоб дати дітям можливість розвинутися по максимуму.

Жінки зізнавалися, що завдяки моїй пісні не зробили аборт

— Є пісні емоційні лише в якійсь певний період, а потім гострота минає. А головні речі — сім’я, вагітність, діти, відповідальність, щастя — це безумовна любов. Тому, співаючи про це, не можу стриматися і плачу.

Наприклад, «Точка на карті» — це молитва. Вона народилася в Харкові, я приїхала після концерту абсолютно розбитою, з високою температурою, шалено хотілося спати, але пісня не давала мені спокою. І поки я її не записала, мені не стало легше. Надиктовані зверху, такі пісні проходять через серце, а ти просто оформляєш ці послання в слова. Так само написана «Поруч». Мені завжди хочеться: нехай ця пісня змінить хоча б одну людину на краще! Про «Маленький секрет» мені писали і говорили після концертів багато дівчат: завдяки їй вони не зробили аборт. Для мене це найпрекрасніший подарунок, найкращий результат, який тільки може принести творчість. Я щаслива і дуже їм вдячна, що мене почули і відчули. Саме заради таких людей я працюю