Місяць тому Наталія Вертюх із села Великі Гаї Тернопільського району втратила чоловіка. Трагічний випадок стався 8 січня біля багатоповерхівки на вулиці Лесі Українки в Тернополі. Чоловік повертався ввечері від товариша і ненароком впав у двометровий котлован. Можливо, все би й обійшлося, але він вдарився головою об металевий гак, що був на бетонній плиті. Відкрита черепно-мозкова травма, набряк мозку, крововилив — травми були несумісні з життям. Лікарі робили все можливе, але, на жаль, через шість днів Володимир помер… До свідомості він так і не приходив. У ті нестерпно важкі дні біля нього в лікарні була його дружина. Рідні, односельчани, друзі збирали гроші на лікування, але… Чоловікові було 42 роки. Сиротами залишилися троє дітей: найстаршій Яні 17 років, синові Назаркові — 10, а наймолодшому Матвійкові — 7. За трагічним випадком порушено кримінальне провадження за ст. 115 ККУ — умисне вбивство з приміткою «нещасний випадок». Як відомо, котлован на вулиці Лесі Українки напередодні розкопали працівники КП «Тернопільміськтеплокомуненерго».

Допомогти трьом сиріткам та їхній матері Наталії можна, перерахувавши гроші
на картковий рахунок ПриватБанку:
5168 7427 1860 6233
(Вертюх Наталія Михайлівна).

Котлован був не обгороджений

Того різдвяного вечора до Наталії Вертюх зателефонували з лікарні і повідомили, що з її чоловіком сталася прикрість. Жінка не відразу повірила, думала, можливо, аферисти хочуть виманити гроші. Але ж набирали з номера чоловіка. Наталія поїхала до Тернопільської університетської лікарні.

— Я була шокована, не вірила, аж поки не побачила Володю в реанімації… — ледве стримує сльози вдова. — Йому вже надавали допомогу, робили вентиляцію легень, томографію. Від падіння у нього розколовся череп… Усі інші органи вціліли. Глибина котлована — до двох метрів, але на трубі була бетонна плита з металевим гаком, який відіграв фатальну роль. Розповідають, що дві ями комунальники розкопали напередодні свят, одну обгородили турнікетом, а ту, глибшу, — ні. Між ямами залишили вузенький прохід — до півметра — для мешканців будинку. Там ходили і дорослі, і діти. Кожен ризикував. Виявилася яма фатальною для мого чоловіка…

Володимир працював сторожем у Тернопільському дитсадку № 36. 8 січня мав чергувати з 17-ої години. Увесь день був радісний, спілкувався з дітьми, наступного дня до нас мали приїхати гості. Перед виходом на роботу ми обійнялися… Досі не знаю, чому він пішов того вечора до друга Юрія. Чоловік ніколи не дозволяв собі відлучитися з робочого місця. Можливо, мав якусь справу. Вони разом працювали. Близько 22-ої години виходили з будинку і сталося непоправне. Наскільки мені відомо, Юрій ішов перший, Володя — за ним. Раптом товариш почув якийсь звук, оглянувся і побачив, що мій чоловік впав у яму. Стрибнув за ним, пробував припідняти — з носа і рота текла кров… Побіг додому і викликав швидку. До приїзду лікарів намагався рушником зупинити кровотечу…

«Не знаю, як жити далі…»

Ще до смерті чоловіка Наталія єдиний раз пішла на місце трагедії з журналістами. Більше туди не піде — боляче. Вже наступного дня після травмування Володимира комунальники засипали ями, все вирівняли. Проте правоохоронці встигли задокументувати обставини трагедії.

— Слідчий запевняє, що розслідування буде об’єктивним. Вже опитали свідків, мешканців будинку, чекаємо на висновок експертизи щодо обставин трагедії, потім буде оголошено підозру винним, — каже вдова загиблого. — Відомо, що ремонтні роботи тепломереж біля багатоповерхівки проводило «Тернопільтеплокомуненерго». Хто саме із робітників копав котлован, хто був відповідальний за безпеку — не знаю. Відразу після нещастя я ходила в комунальне підприємство, але до мене не вийшли ні керівник, ні заступник, секретарка сказала, що триває нарада. Ніхто з них не цікавився, який стан чоловіка у лікарні, жодного разу не телефонували до мене після його смерті.

Це — повна безвідповідальність за свої дії! У нашій країні, як не прикро, все так робиться. Але чому?! Я працюю вихователем у дитячому садку, хвилююся за кожну дитину і якщо хтось раптом дряпнеться чи вдариться — перепрошую батьків. А тут людина померла і ніхто ні за що не відповідає.

Не знаю, як жити далі… Дуже важко нам. Добре, що рідні, друзі, співробітники підтримують, інакше зійшла б з розуму від безвиході… Важко й фінансово, адже чоловік був годувальником, у позаробочий час ходив на будову та інші підзаробітки. У дитсадку працював два роки, всім допомагав, був дуже добрий. Нині ми з дітьми виживаємо на мою мінімальну зарплату. Ще не відомо, чи зможуть нарахувати дітям допомогу по втраті годувальника, бо в чоловіка був малий стаж роботи — роками працював неофіційно. Мешкаємо ми з батьками мого чоловіка, які теж потребують догляду. Думала їхати на заробітки, але на кого дітей залишити?.. Шукаю сили, щоб іти далі… Винні у трагедії повинні відповісти, бо своєю безвідповідальністю вони забрали у мене чоловіка, а у дітей — батька.