Більш ніж півроку тому не стало відомого тернопільського літературознавця, письменника та видавця Петра Сороки. Денники найталановитішого тернопільського письменника зупинилися на 63-ому році життя 5 червня… З відходом творця дивовижно щемливої поетичної лірики, глибокої філософської прози, автора майже двох десятків художніх книг — поетичних збірок, книжок для дітей, прози, володаря десятка літературних премій, тернопільське літературне середовище відчутно збідніло… Проте він залишив нам своє талановите нетлінне Слово і свій творчий заповіт… «Його творчістю захоплювалися читачі по всій Україні. Його денникова проза є неперевершеною. Його заповітом було заснування “Сорочої” премії за денникову прозу. Видавництво “Український пріоритет” (де він був незмінним членом Видавничої Ради) разом з його родиною та другом Михайлом Ратушняком таку премію заснувало», — написав на своїй сторінці у соціальній мережі Фейсбук відомий письменник, літературний критик, публіцист Володимир Шовкошитний.

6 січня, у день народження Петра Сороки, оголосили перших лауреатів премії, а нещодавно, на початку лютого,  у Національному музеї української літератури у Києві відбулася урочиста церемонія нагородження та вручення дипломів і нагород.  Першими лауреатами премії імені Петра Сороки стали Іван Захарченко (Київська обл.) та Елла Леус (м. Одеса) — номінація «Денникова проза», Ольга Яворська (Львівська обл.) — номінація «Поезія», Світлана Антонишин (Львівська обл.)  та Юлія Ткачова (Харківщина) у спеціальній номінації «Велич духу».

Нагадаємо, «Денники» Петра Сороки стали помітним явищем у літературному житті країни. Свого часу у одному з інтерв’ю Петро Іванович розповідав: «Щоденники я веду з перших кроків у літературі, але наважився оприлюднити їх тільки в 2000 році. Тоді вийшла моя «Сповідь сльозою». Я зрозумів, що знайшов жанр, який дозволяє мені найбільш повно виповісти себе, і, головне, робота над яким приносить мені найбільшу естетичну насолоду. Я написав чимало книг на замовлення і це мене вимучило фізично і духовно, навіть більше – виснажило. А «Денник» – це справді для душі. Коли пишу його, почуваюся щасливим, відпочиваю і дуже втішений, коли частка цього щастя передається читачеві. Багато хто говорить мені: «Ви пишете так, як думаю я, тільки не можу це висловити так просто і водночас гарно».

Власне, я думаю, що більшість моїх читачів тільки тому тягнуться до моїх книг, що вони співзвучні їхньому внутрішньому світові, тому що я в кожній людині умію бачити Боже начало…»