23 травня Тернопільський міськрайонний суд нарешті виніс вирок двом обвинувачуваним. Петра Лукача засудили на 15 років тюрми, а Олександра Дехтяра — на 13 років. Засуджені повинні відшкодувати матері вбитої 500 тисяч гривень моральної компенсації, а також матеріальні збитки власнику фірми таксі.

Нелюди замордували збаражчанку 25 грудня 2015-го року в Підволочиську. Молодики попросили таксистку підвезти їх з Тернополя додому в райцентр, а, щоб не розраховуватись, вчинили страшне — перерізали їй горло… Підозрюваних у злочині затримали через чотири дні. Важко було повірити, що такий жорстокий злочин вчинили на той час зовсім юні особи — 16-річний Олександр Дехтяр і 19-річний Петро Лукач, але слідство зібрало достатньо доказів їхньої причетності до вбивства і справу передали до суду.

Мати вбитої пані Леся та її рідні важко пережили втрату… Щоб хоч трохи відволіктися від сумних думок, матір подалася на заробітки за кордон. Власне тому на початках розгляду справи замість потерпілої до суду з портретом Євгенії їздила її сусідка Ніна Чура. А далі болючий шлях пройшла пані Леся… Після виголошення вироку жінка не могла стримати сліз…

— Хоч я просила для катів Жені довічне, та розумію, що є норми закону, тому згідна з вироком, оскаржувати не будемо. Бог їм суддя…  — сказала потерпіла. — Суд повністю прислухався до думки прокурора щодо міри покарання, також цілковито задовольнив моральну компенсацію. Молюся за Женю, іноді огортає такий смуток, що й не передати… Хочу забути про суди як про страшний сон… Засуджені, мабуть, подаватимуть на апеляцію. На виголошення вироку не приїхали — слухали через відеоконференцію. Не прибули і їхні адвокати. Тільки дідусь Дехтяра приїхав до суду. Після засідання перепрошував мене, казав, що його онук — добрий і спокійний. Якби був добрий, то такого звірства не вчинив би…

«Не судіть суворо!» — просив в останньому слові Дехтяр. Вибачався. Лукач теж просив не карати, казав, що поліція нібито наробила багато помилок. Обвинувачувані трималися за останню соломинку, думали, що їх омине покарання. На початках вони не визнавали злочину. Лукач якось обмовився, що треба було утікати… Не знаю, куди саме. Дехтяр шкодував, що не надав допомогу Жені, а залишив помирати… Вони вбивали разом, бо Євгенія була міцної статури, з одним би поборолася. А може, з ними ще хтось був — мовчать.  Тягнули Женю, кинули в яму… Вона вибралася, сіла за кермо, хотіла їхати… Обвинувачувані поводилися в суді нахабно, навіть погрожували мені. Якось Лукач мало клітку не розніс… «Я тобі зроблю!» — кричав. Бідкався, що все втратив у житті. А я не втратила?.. Вони — живі, а моя донька — в могилі… Здається, що вбивці Жені так нічого й не усвідомили, я не бачила у них жалю. Вийдуть і продовжуватимуть…

Засуджені відсиділи вже майже половину терміну. У СІЗО перебувають три роки і п’ять місяців, а це, за так званим законом Савченко, майже сім років. Ще так раз — і на свободу вийдуть. А ще ж подадуть на апеляцію, протягнуть кілька місяців. За сценарієм своїх адвокатів вони всіляко затягували розгляд.

Під кінець слухання раптом захотіли ознайомитись із матеріалами, хоча до того вже не раз були ознайомлені. Суд змушений був дати їм 14 днів, щоб не порушувати їхніх прав. Просто так тягнули час…

Досі задаю собі запитання: навіщо вони так вчинили з Женею? Невже за тих 208 гривень, які мали заплатити за проїзд?! А може, були під дією наркотиків… Розповідають, що одному із них нещодавно горе-друзі з волі передали у хлібові наркотики, але охорона виявила. У Лукача нема нормального виховання, маму і тата позбавили батьківства, опікувалася ним сестра. На одне із засідань приходила. «Ти не повинен плакати, нехай вони плачуть!» — так підтримала брата. Мати Дехтяра, кажуть, за кордоном. Саме вона «здала» сина після вбивства… Принесла до поліції закривавлену куртку. Мабуть, злякалася відповідальності, адже син ще був неповнолітнім.

Добре, що закінчилося це судове пекло… Дякую усім, хто підтримує мене, сусідам, які їздили до суду, а також адвокатці Інні Радібовій! Дякую тим, хто розуміє моє горе…