Так було у 1918-ому, коли на УНР навалилася більшовицька орда. Так є і сьогодні. З одного боку, нас нібито підтримують — дали безвіз і запроваджують проти Росії як країни-агресора санкції, а з иншого — обнімаються з Путіним і будують Північний потік-2.
Ну, а те, що відбулося на засіданні Парламентської асамблеї Ради Європи в ніч на 25 червня, не витримує жодної критики. Незважаючи на анексований в України Крим, неоголошену війну, яку Росія розв’язала проти України на Донбасі, збитий Боїнг з 298-ма людьми, в т. ч. дітьми, взагалі агресивну й цинічну політику, яку Кремль веде у світі, ПАРЄ на згаданому нічному засіданні 25 червня проголосувала більшістю голосів за повернення російської делегації до своїх лав (цього права вона була позбавлена з січня 2015-го року) і ускладнення процедури санкцій проти Росії.
Очевидно, ситим і меркантильним європейським політикам головне, що Росія заплатить великі внески. А за це вони готові закрити очі на зло і черговий раз здати Україну. То з ким і куди ми прагнемо? Пам’ятаймо нашого Олександра Олеся і робімо висновки.
Пам’ятай
Коли Україна за право життя
З катами боролась, жила
і вмирала,
І ждала, хотіла лише співчуття,
Європа мовчала.
Коли Україна в нерівній борьбі
Вся сходила кров’ю і слізьми
стікала
І дружної помочі ждала собі,
Європа мовчала.
Коли Україна в залізнім ярмі
Робила на пана і в ранах орала,
Коли ворушились і скелі німі,
Європа мовчала.
Коли Україна криваві жнива
Зібравши для ката,
сама умирала
І з голоду навіть згубила слова,
Європа мовчала.
Коли Україна життя прокляла
І ціла могилою стала,
Як сльози котились
і в демона зла,
Європа мовчала.
Олександр Олесь,
1931р.
Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: вірш, Олександр Олесь
