“Це згортання української політики, яке починається боротьбою з українськими символами. Вчора спаплюжено пам’ятний знак на честь Сергія Нігояна на вулиці Грушевського, сьогодні стерли Бандеру і Шухевича з мапи Києва, завтра виправлять у підручниках “російсько-українську війну” на “громадянський конфлікт”… Нема ілюзій. Це одна велика війна”.

Так письменник Андрій Бондар прокоментував ухвалу Окружного адмінсуду Києва, який за позовом проросійської активістки Олени Бережної (матері покійної депутатки від Партії регіонів) 25 червня скасував рішення Київради про перейменування проспектів Московського й Ватутіна на честь Степана Бандери і Романа Шухевича. Незадовго до того влада Харкова теж повернула декомунізованому проспекту Григоренка ім’я кривавого радянського маршала Жукова. А ще ціла низка рішень та подій, які сталися в Україні за останніх кілька тижнів, змусила заговорити про загрозу проросійського реваншу навіть оптимістів. Відхід від здобутків післямайданної п’ятирічки почався одразу після президентських виборів.

Ті сили, які після Революції Гідності й пискнути боялися, зі зміною влади відчули себе значно впевненіше. Новообраний президент Володимир Зеленський цю впевненість підтвердив: призначив очільником своєї адміністрації Андрія Богдана, який працював у Кабміні Азарова і за законом про люстрацію не має права обіймати державні посади щонайменше до 2024 року. Сам закон оскаржується в Конституційному Суді, який уже

схвалив вельми сумнівний указ Зеленського про розпуск Верховної Ради. Якщо люстрацію буде скасовано — для всіх діячів епохи Януковича остаточно засвітиться “зелене світло”. А поки що вони рвуться до парламенту з уламками Партії регіонів — “Опозиційним блоком” та “Опозиційною платформою — “За життя”, одним з лідерів якої є кум Володимира Путіна Віктор Медведчук. Днями він додав до своєї медіаімперії телеканал ZIК, щоб поширювати російську пропаганду й на Західну Україну… Тим часом ті політики, які після перемоги Майдану дременули до Росії, пакують валізи: повертатися. Такий намір висловив навіть експрем’єр Азаров. Дивись, ще й Януковича дочекаємося. Одним із перших — щойно стало зрозуміло, що Петро Порошенко не залишиться на президентській посаді, — в Україну повернувся автор диктаторських “законів 16 січня” Андрій Портнов. І одразу отримав посаду професора кафедри конституційного права Київського національного університету ім. Шевченка. Втім, ректорові КНУ Леоніду Губерському довелося скасувати наказ про це призначення після того, як студенти збунтувалися й оголосили протест. Їхпідтримала партія Порошенка “Європейська Солідарність”, яка наголошує: її головна мета — захистити здобутки України, продовжити курс на інтеграцію в НАТО і ЄС та припиняти будьякі спроби проросійського реваншу. І доводить свою позицію реальними справами.

“Ми разом за п’ять років заклали фундамент української державності – армію, мову, віру. Але вже чути гуркіт бульдозера, який намагається зруйнувати цей фундамент”, — наголошує Порошенко. Скориставшись зміною влади, Москва за допомогою своїх сателітів намагається знищити всі досягнення, які за п’ять років допомогли Україні вирватися з-під її імперського впливу. Філія РПЦ в Україні (колишня УПЦ МП) оскаржує реєстрацію єдиної помісної Православної церкви України. Група депутатів подала до Конституційного Суду заяву щодо неконституційності закону про мову. Вочевидь, будуть переглянуті й україномовні квоти на телебаченні та радіо, вкрай незручні близьким до чинного президента артистам. Разом із посиленням впливу Медведчука в інформаційному просторі знову з’явилася ідея федералізації України, яку вже давно активно нав’язує нам Кремль. А військові на передовій шоковані офіційно озвученою через Леоніда Кучму (якого повернули в Мінську групу) забороною “стріляти у відповідь”. А тим часом Україна стрімко втрачає позиції на світовій арені. Рішення Парламентської асамблеї Ради Європи скасувати санкції й повернути в ПАРЄделегацію Росії яскраво засвідчило: досі підтримка міжнародної спільноти значною мірою трималася на дипломатичному таланті президента Порошенка, який не лише виборов для України безвіз і зону вільної торгівлі з ЄС, а й невтомно переконував Захід у необхідностісанкцій проти держави-агресора.

Тепер, коли нинішній президент від цієї теми по суті усунувся, Порошенко пообіцяв задіяти всі свої зв’язки, щоб переконати Євросоюз зберігати режим санкцій проти Росії. Коли в Грузії почалися антиросійські протести, “Європейська Солідарність” єдина організувала на Майдані акцію підтримки грузинів. Адже партія, в якій нарівні з новими в політиці волонтерами, ветеранами АТО і громадськими активістами працюють люди з великим дипломатичним досвідом, добре усвідомлює, яка держава насправді стоїть за цими подіями. А головне — знає, як протистояти її планам. “До команди Петра Порошенка увійшли чимало досвідчених політиків, яким ми й завдячуємо багатьма здобутками останніх п’яти років. Їхній досвід дуже скоро стане на вагу золота, бо грядуть великі виклики. Як і раніше, Росія випробовує свої “штабні”розробки спершу на Молдові та Грузії, а тоді масованою атакою береться за Україну. Тому наявність у Верховній Раді людей, які орієнтуються у парламентському механізмі та зможуть нейтралізувати кремлівські підступи, може виявитися рятівною”, — наголошує дисидент і моральний авторитет Мирослав Маринович.