Ким вони будуть для нас? Рупорами, прислужниками чи захисниками? Куди поведуть нас і чи виконають обіцяне? Важливо усвідомлювати, що цього разу від нашого вибору залежать не п’ять наступних років, а майбутнє не одного покоління, бо ці вибори переломні для історії.

І питання не стільки в тому, що двері парламенту намагаються відкрити «для всіх і кожного», — таке в історії вже бувало і пам’ятаємо до чого призвело. Питання не в тому, що «американську мрію» намагаються реалізувати в українському політикумі. З експериментами треба бути обережнішими. Як кажуть, хороший хлопець – не професія. Так і парламент – це окрема галузь, в якій не останню роль відіграє досвід. Допоки новачки будуть оглядатися, є загроза, що керовані Кремлем сили остаточно укоріняться в нашій Державі. І тоді її вже складно буде назвати нашою. Саме це і є основним викликом цих виборів: ідеологія і курс.
Патріотичний виборець має розуміти – сьогодні пропонують різноманіття політичних сил, за які можна проголосувати. Але абсолютна більшість із них не подолають прохідного бар’єру. Кому відійдуть їхні відсотки? Очевидно, що поплічникам старого режиму та маріонеткам Москви. Тому свідомі українці мають розуміти – можна бути відданим симпатиком партії, але при всій любові до неї слід поставити на прохідного гравця. На ту політичну силу, яка пояснила свій курс, яка орієнтована на демократію, яка дивиться в бік Європи, яка знає, як забезпечити добробут та сталий мир, яка дослухалася до думки народу і оновила свою команду, яка поєднує як нових лідерів з сильним бойовим духом, так і лідерів з досвідом на світовій арені.
Не забуваймо, що цього разу обираємо і мажоритарників. Це ті, хто працює не тільки для Держави, а й для конкретного міста. З цих депутатів вже можемо вимагати конкретної вигоди для себе рідних в якості проєктів, що будуть реалізовані в округах – в нашому із вами випадку безпосередньо у Тернополі.
Тому знову ж таки – думаймо! Будьмо реалістами. Чи потрібен нам «кіт в мішку» — малознайомий і недосвідчений? Чи, може, довіримося тому, хто тямить, що робити. Бо ж парламент – це не молодіжний фестиваль і не фабрика. За кожним рішенням – долі конкретних людей.