Організаторами заходу є Тернопільська міська рада, Український інститут національної пам’яті, НАЦ “Українські студії стратегічних досліджень”, Тернопільський національний педагогічний університет ім. В. Гнатюка, Інститут українознавства ім. Крип’якевича НАН України. Форум приурочений 80-ій річниці окупації західноукраїнських земель радянськими військами, що розпочалася 17 вересня 1939 року, а однією з провідних тем планується історичний аналіз механізмів російської агресії у сталінській і путінській версіях. У роботі форуму візьмуть участь науковці й експерти з України і з-за кордону, а також мери з інших міст, що є представниками політичних націоналістичних сил. Своїм баченням окресленої теми з нашими читачами ділиться ініціатор проведення форуму — міський голова Тернополя Сергій Надал.

В українській політиці часто пропонують об’єднуватися навколо майбутнього і забути про минуле. Проте саме минуле дає важливі уроки для сьогодення. Хто не вивчив уроки минулого, ризикує втратити майбутнє. Особливо це стосується подій Другої світової війни. За кілька тижнів, 17 вересня, виповниться рівно
80 років з початку радянської окупації України. Це була саме окупація, а ніяке не “визволення”, як це нам роками нав’язувала радянська ідеологія.

У розумінні історичних подій ми повинні передусім виходити із усвідомлення себе як нації. У сучасному світі постправди і гібридної війни необхідно чітко розуміти свою історію, чітко виставляти оцінки. Бо сьогодні викривлена інформація і маніпуляція історією слугують інструментами війни.

Тиждень тому під час заходів, приурочених початку Другої світової війни, президент Польщі Анджей Дуда у своєму виступі сказав, що для Польщі ця війна закінчилася у 1989 році. Тоді його країна справді позбулася радянської окупації, котра прийшла на зміну нацистській. А в Україні досі свідомо нав’язують хибну думку про “визволення” у 1939 році. Насправді для України загалом це було продовження найкривавішої радянської окупації, а для Західної України — її початок. Так зване “визволення” означало лише Західній Україні понад 500 тисяч арештованих і репресованих, а тому ті, хто подає події вересня 1939-го як визволення, здійснюють не що інше, як інформаційну окупацію. Недарма саме аргумент “визволення” є одним з основних у лексиконі московських пропагандистів у сучасній війні проти України.

Історичне минуле важливе для  розуміння наших теперішніх внутрішніх викликів. 80 років тому війна починалася з активної інформаційної підготовки. За радянські гроші і за допомогою агентури всіляко підривалася довіра до тодішніх українських національно-демократичних партій та їхніх лідерів. Радянські агенти займалися підкупом української інтелігенції. На міжнародній арені формувався непривабливий образ українця. В ті часи  також були сильні промосковські рухи, бо їх так само щедро підживлювали. Багато прихильників “великої радянської України” зрозуміли обман лише тоді, коли опинилися у концтаборах, коли побачили справжнє обличчя «визволителів». На жаль, і сьогодні частина українського суспільства не усвідомлює загрози повернення до “радянської України”, де забуті «Пласт», Бандера, Шухевич і загалом увесь національно-визвольний рух.

Без аналізу історичного минулого неможливо збагнути і наші зовнішні виклики. 80 років тому міжнародна політика виявилася беззубою проти російського агресора. Багато країн загравали з ним, прагнули розвитку економічних і торгових відносин. Ті, хто говорив про московську імперію неправду, як, наприклад, Волтер Дюранті, отримували престижні премії. Натомість такі, як Ґарет Джонс, хто говорив правду про злочини радянського режиму і Голодомор, замовчувалися. Перед великою війною світові політичні сили намагалися уникнути її ціною здачі України. І сьогодні, на жаль, ми помічаємо такі ж загрозливі тенденції.

Аналіз історичного минулого під правильним кутом і оцінки його з точки зору національних інтересів України нам потрібні, щоб йти своїм шляхом. В історії також відомі такі приклади. Скажімо, Фінляндія, попри всі несприятливі зовнішні обставини, зберегла свою незалежність, бо зуміла чітко відстоювати свої інтереси. Навіть ціною великих жертв і територій. Якщо сьогодні прочитати спогади Густава Маннергейма — людини, яка зберегла незалежну Фінляндію, то ми побачимо опис усієї теперішньої ситуації, де були і “сліпота міжнародних організацій”, і “зрада союзників”, і “загравання з агресором”. Але була і єдність фінського народу навколо однакового трактування своєї історії, своєї державності. Була єдність представників усіх політичних сил навколо інтересів нації. І це дозволило Фінляндії вистояти.

Нині світ стрімко змінюється. І ми, як казав перший лідер ОУН Євген Коновалець, маємо до вибору: або бути творцями історії, або її жертвами. Відтак маємо чітко усвідомлювати історичні уроки. Розуміти, де можливі компроміси, а де вони неприпустимі. Цього разу, здобувши незалежність, ми зобов’язані її зберегти і зробити Україну сильнішою. Для цього маємо бути готовими навіть йти “проти течії”, як це робили українські націоналісти в минулому, коли боролися за українську державу, якої ніхто не хотів, крім самих українців.

Сергій Надал, міський голова Тернополя