Аж три нові книги вийшли друком нещодавно у відомого тернопільського письменника, майстра слова Іларіона Пилипця. «Тернопільський детектив», базований на реальній, хоча і з художнім забарвленням, історії, яка відбувалася у 80-ті роки у нашому місті, «Схиливши голову в журбі» — оповідь про життя молодої дівчини-галичанки, яка після втрати батьків опинилася за кордоном, в далекій Італії, та «Тужливий погляд у минуле», де зібрані новели та бувальщини, п’єси і вірші, а також спогади про зустрічі з талановитими людьми, з якими йому пощастило товаришувати. Цікаво і натхненно він розповідає про знайомство з Ігорем Білозіром, зустрічі з Михайлом Вінграновським та Богданом Ступкою.
«Моя душа знову зібралася у мандри і сторінки минулого взялись гортати моє життя. Після прожитих трьох чвертей століття перебираю в пам’яті своїх рідних, друзів, знайомих. У голові почали блукати далекі спогади і все те, що в них було невідоме і цікаве, почав у цій книжці викладати як щиру правду, глибоко, як тільки можна, — зазначає про книгу сам автор. — З висоти прожитих років я знову занурився думками у минуле. На допомогу прийшла багаторічна праця у відділі соціального забезпечення, де я щоденно спілкувався з десятками людей різних доль і моє життя наповнювалось іншим змістом. Найцікавіші події в їхньому житті, характерні вислови, прислів’я, порівняння – усе це я записував у зошит. Так у мене з’явився чималий багаж цікавого матеріалу, який можна долучити до того чи іншого сюжету. Пишучи ці спогади, я впадав неначе у гіпнотичний транс: не чув нічого, не відчував нічого – цілковито занурювався у роботу, а через вісім-десять годин – «прокидався». А коли завершував писати, зрозумів, що я в них «пройшовся» з минулого до сьогодення. Таким чином, своє життя ніби проживав двічі. А ось пишучи спогади про зустрічі з відомими людьми, зрозумів, як багато завдячую Ігорю Ґереті. Завдяки йому я познайомився із багатьма неймовірними людьми! Пишучи життєві історії та біографічні новели, я старався бути якомога об’єктивнішим, але не обмежувався лише фактами, а й доповнював текст власними міркуваннями і враженнями…»