Змінюємо зачіску, вкорочуємо штани і подовжуємо підбори. Качаємо сідниці, губи, вилиці. Летимо в Єгипет або в комуністичну Північну Корею. Купуємо абонемент у філармонію чи в McDonald’s. Записуємося на курси фінської мови і на кулінарні шоу. Запудрюємо синці під очима і нічого не змінюємо всередині себе. Крутимо буклі на ту ж хвору голову і обвішуємося намистом. І виходить, що фасад освіжили, фундамент піднесли, а всередині будинку все залишилося, як і раніше. Все ті ж іржаві труби, що протікають, цвіль між плиткою і сміття в шухлядах стола.
Мої близькі друзі жили досить експресивно. Сварилися і сперечалися через політику, відпустки, вибір шпалер, покупки дивана і навіть приготування кави. Він вважав, що напій повинен закипіти тричі, а вона знімала турку після першого його подиху. Сходилися тільки в одному: в усьому винна безглузда країна. Вона не дає можливостей і обмежує права. А ще вірили, що коли поїдуть, зможуть дихати спокійніше і всі проблеми розсмокчуться самі собою. Торік ми проводжали їх у штат Флорида. Вони раділи і частували проводжаючих лаймовим пирогом. Пританцьовували і захоплювалися, що летять у вічне літо, де співають блакитні сойки і кричать папуги. А нещодавно я дізналася, що пара розлучилася. Не врятувало ні американське веселіше сонце, ні пляжі Маямі-Біч, ні бриз Атлантичного океану.
Один давній друг, з яким разом збирали брухт у школі, тікає від себе за допомогою алкоголю. Сідає на балконі, перебирає свої спогади і повільно напивається. Вранці прокидається в тому ж кріслі, з тими ж гирями на серці і з тією ж нездоровою головою. Донечка моїх знайомих не могла знайти спільної мови з однокласниками. Вони її не сприймали й ігнорували. Влаштовували бойкоти, і дівчина з нетерпінням чекала, коли закінчить школу і вступить до університету. Адже там будуть нові люди і нові стосунки. Тільки нічого не змінилося. Холодна війна непомітно перекочувала до стін вишу.
Можна переїхати до іншого будинку, в інший клімат і часовий пояс. Перейти на нову роботу і змінити автомобіль. Не проблема пофарбувати волосся, купити модні парфуми і підібрати тіньову палітру. Значно складніше – зцілити душу, повну конфліктів, страхів і образ. І тут брендова сукня не врятує. Чи інше оточення. Чи переселення на Марс. Тому що настає момент, коли більше нікуди тікати, адже «монстри» не відстають. Вони біжать разом з нами. Вони живуть всередині нас.

Ірина Говоруха