Вдосвіта вантажівка збила 78-річного місцевого мешканця Богдана Кирилюка. Пенсіонер прямував узбіччям до фельдшерського пункту, де йому мали прокапати ліки. Перед тим старенький переніс інсульт, тож ішов дуже повільно. Вочевидь, не помітив, що на нього мчить вантажівка. Як розповідають у селі, пан Богдан все життя працював трактористом. Мешкав із дружиною Василиною, онучкою і правнуками. Донька Кирилюків померла кілька років тому від недуги, син мешкає у Кременці.

Водій, який смертельно травмував пенсіонера, не зупинився на місці ДТП. Проте вже ввечері того дня зателефонував у поліцію і зізнався у скоєному. Чоловік повідомив, що причетний до автопригоди, пояснив, що злякався, тому втік. Підозрюваний — мешканець Рівненщини 1985 року народження. Водій каже, що було темно, а пішохід раптово вийшов на дорогу за межами пішохідного переходу і вдарився об праве дзеркало автомобіля. Про те, що пішохід помер, він дізнався через соціальні мережі.

— Ми їхали на роботу перед 9-ою годиною ранку, тіло односельчанина лежало на асфальті накрите, — повідомила секретар Білокриницької сільської ради Алла Бордійчук. — Він ішов перед 7-ою годиною, тоді ще було сіро. Мабуть, хотів у тому місці перейти дорогу, бо амбулаторія з протилежного боку. Побачила пенсіонера на дорозі односельчанка, яка поспішала на зупинку, щоб добратися на роботу в Дубно. Викликала швидку, поліцію. Правоохоронці вилучили записи відеокамер, шукали водія. Аварія сталася на міжнародній трасі, там їде багато транспорту. У тому місці дорога освітлюється, але поруч — небезпечний поворот. Коли раніше були ями, то автомобілі їхали повільніше, а тепер гарна дорога, тож мчать, не завжди можуть вчасно пригальмувати. Навіть біля сільської ради, де є пішохідний перехід, важко перейти. На тій ділянці дороги часто стаються аварії. У травні 2014-го там загинула молода жінка, яка впала зі скутера.

Пенсіонера поховали у рідному селі. На похорон прийшли багато людей, а також приїхали рідні водія, який причетний до аварії.

— Водій сам зателефонував до поліції, зізнався у всьому, — зітхає онучка загиблого Надія. — Каже, нібито перед ним їхала фура, він не помітив дідуся і зачепив дзеркалом. А дідусь наш був кволий, не мав рухливості після інсульту. Невідомо, чи все так було насправді, але ми втратили дорогу людину. Добре, що водій вчинив по совісті, бо це і для нього великий стрес. Не дай, Боже, комусь таке пережити. Водій каже, що побачив в інтернеті інформацію, що розшукують бус, який проїжджав і збив старенького, тож зрозумів, що сталося фатальне. «Це я проїжджав», — зізнався. На похорон дідуся приїжджали дружина водія з батьком. Треба мати велику силу волі, щоб насмілитись прийти до потерпілих, адже вони не знали, як ми відреагуємо. Ми навіть не знали, хто це прийшов, поки вона не почала плакати. Я думала, що це якась дідусева похресниця. «Простіть!» — благала вона. Тоді все зрозуміли… Дідусь проходив курс лікування після інсульту, щодня мав крапельниці. Домовився з медсестрою на 7-ому годину ранку, щоб скоріше повернутися додому, погодувати коня, поратись біля хати. Дуже сумно, що така прикрість сталася з дідусем…