— Які емоції переповнювали тебе в той момент, коли отримав перший виклик до збірної?

— Фантастичні відчуття! Грати за національну команду — це величезна гордість. Під час Євро’2012 я був у Києві на матчі Україна — Швеція, коли наш нинішній тренер Андрій Миколайович забив два прекрасні голи. Я був на сьомому небі від щастя і в той момент навіть уявити не міг, що через кілька років сам буду грати в цій команді, а тренувати нас буде Андрій Шевченко.

Коли вперше вийшов на поле у формі національної збірної (проти Чехії в Лізі націй — 2:1), серце билося, напевно, в два рази швидше, ніж зазвичай. А невдовзі після дебюту я вже грав на виїзді проти чемпіонів Європи. Звичайно, проти таких зірок, як Криштіану Роналду, Бернарду Сілва або Пепе важко відчувати себе комфортно. Але ми досягли непоганого результату (0: 0). Зіграти внічию на виїзді з Португалією, на мій погляд, серйозне досягнення.

— Перший гол за збірну ти забив сербам у рідному Львові…

— Це міг би бути хороший сюжет для фільму: ти вперше забиваєш за збірну в місті, де починав займатися футболом. Напевно, це найбільша радість для футболіста. Публіка у Львові мене любить, вона дуже здорово мене підтримувала. Я був щасливий, що забив там у двох матчах поспіль (через три дні Яремчук приніс Україні мінімальну перемогу над Люксембургом).

— У тебе важлива тактична роль у команді — набагато ширше, ніж просто завершувати атаки.

— Перш за все від гри в збірній я отримую величезне задоволення, адже там мене оточують футболісти дуже високого рівня: Ярмоленко, Коноплянка, Малиновський, Зінченко, Степаненко. Можу всіх перерахувати, з усіма приємно грати. Справді, тренер вимагає від мене виконувати багато чорнової роботи, підігравати партнерам, створювати для них вільні зони. Це необхідно при такій структурі гри.

— Багато хто не вірив, що Андрієві Шевченку вдасться змінити стиль гри збірної з оборонного і контратакуючого на позиційний. Як тобі така трансформація?

— Кожен гравець збірної закохався в ідею тренера, нам дуже подобаються вимоги Шевченка. Завжди приємно грати в такий футбол. З першого ж дня нашої роботи він почав нам пояснювати своє бачення. Говорив, що більше ми не будемо так багато оборонятися, а постараємося грати з позиції сили.

Звичайно, нам є ще над чим працювати — і дуже багато. Але я вважаю, що у нашої команди велике майбутнє. У збірній багато молодих талановитих гравців. Нині багато хлопців з України їдуть в Європу, отримують там хорошу школу і потім приїжджають із зовсім іншим менталітетом. Це, напевно, один з найбільш важливих факторів для збірної і всього українського футболу.

— Чого чекаєш від Євро’2020?

— Нема сенсу ставити недосяжні цілі. Перш за все хочеться добре зіграти за Україну і один за одного. Наша головна сила — в єдності. У нас прекрасний колектив, всі один одного підтримують, також у нас чудовий тренерський штаб, в якому зібрані хороші тактики. На Євро’2020 все буде в наших руках.