Телеведуча і дружина нового міністра молоді та спорту України Оксана Гутцайт зізнається, що їй не раз вистачало сміливості починати все спочатку: і в кар’єрі, і в стосунках. Так, у Вадима Гутцайта вона закохалася, коли була впевнена, що вийде заміж за хлопця, з яким зустрічалася шість з половиною років. Нині подружжя у шлюбі 18 років, виховує 17-річну доньку Еліну та 9-річного сина Марка.

«Не підозрювала, що це прізвище стане моїм»

– Напевно, я живу під щасливою зіркою, тому що все найкраще зі мною відбувається абсолютно випадково. Так було і тоді. Щороку в різних країнах проводять спортивно-науковий конгрес. Я навчалася в Академії спортивного виховання, мріяла стати олімпійською чемпіонкою, писала багато статей, завжди відстоювала свою точку зору. І мене взяли в цю зарубіжну поїздку як молоде наукове обдарування.

Сторона, що приймала, оплачувала все, крім проїзду. Для сім’ї інженерів на той час, а це були кризові роки, квитки на літак коштували цілий статок. Але батьки відкладали на весілля з моїм тодішнім хлопцем і, поміркувавши, вирішили витратити гроші на цю поїздку. Вони вважали, що я обов’язково повинна виступити з доповіддю в Ізраїлі, тому що це допоможе моїй майбутній кар’єрі.

Наречений проводжав мене в аеропорт, а я так плакала в Борисполі, та не плакала – ридала, дивилася у вікно і думала: «Ну як же я розлучуся з ним на два тижні?!»

У нашій групі від України був Вадим Гутцайт, олімпійський чемпіон. У мене тоді був блокнотик, де я все записувала, тож я Вадика підписала: «Вадим Бутцайт». Одну букву переплутала, не підозрюючи, що це незрозуміле прізвище колись буде моїм… Цей блокнот зберігаю й досі.

Спочатку ми просто спілкувалися, а потім я почала закохуватися. Чесно скажу, знадобилося всього днів три, щоб остаточно втратити голову. Після повернення з Ізраїлю я вже нікого не бачила, крім Вадима. Мені здавалося, що він мій принц з казки, що такого в житті просто не буває.

«Вкрав мене… з-під вінця»

– Вадик знав, що фактично краде мене з-під вінця, але це його не зупинило. Коли дорогою назад ми приїхали в Бориспіль, наречений знову зустрічав мене, а Вадим непомітно засунув мені в кишеню записку з номером свого телефону. Він би в будь-якому разі знайшов мене на змаганні, але на всяк випадок залишив «слід».

Я на той момент повелася не дуже гарно – відразу нічого не сказала нареченому. Напевно, два тижні нічого не говорила, дочекалася, поки він сам запідозрив, що в Києві занадто багато семінарів. Взагалі ж я вважаю себе дуже чесною людиною, але на той момент повелася не по совісті…
Хочу сказати, що у мене насправді був дивовижний наречений, він тепер чудовий батько двох дітей, у нього чудова сім’я, ми дружимо, все добре. Але тоді мені треба було повестися по-іншому. У нас було велике кохання, ми зустрічалися шість з половиною років, планували одружитися… Але я так закохалася у Вадима, що ні дихати, ні жити не могла. Якийсь час я навіть боялася з ним говорити, уникала зустрічей. Кілька років ми не спілкувалися, а потім випадково зустрілися в Києві, сіли, поговорили.

А закоханість тоді не минала ні у мене, ні у Вадима. Тому через місяць він сів у машину і приїхав освідчуватися мені. Якби ця історія не була затьмарена брехнею з мого боку, могла б вийти красивою.

«Якшо він поруч, зі мною все буде добре»

Спочатку не хвилювалася, що вибір зробила імпульсивно. Але, зізнаюся, після одруження був момент, коли почала сумніватися. Вадик у мене досить суворий, жорсткий, твердий чоловік, а я до такого не звикла. Батьки завжди балували мене своєю любов’ю.

Я саме завагітніла, були стрибки на гормональному фоні, тож я шість місяців ходила з паспортом у кишені і грошима на дорогу з Києва до батьків, до Харкова. Тоді квитки на поїзд чи автобус можна було купити тільки за паспортом.

Після народження Елі всі сумніви розвіялися, залишилася тільки щира закоханість, яка була спочатку. Я переосмислила життя і зрозуміла: те, що Вадим мій чоловік, було зрозуміло вже на другому тижні знайомства.

Він підкорив мене спокоєм і впевненістю. Мені з перших хвилин видавалося, що я за ним, як за кам’яною стіною. Може бути потоп, можуть руйнуватися будівлі, летіти бомби, але якщо він поруч, зі мною все буде добре. Як ми вдома вирішуємо проблеми? Я: «Вадик!» Він: «Оксаночко, чекай, зараз усе вирішу». І це так надихає! Мені здавалося, що я – сильна жінка, що я все можу, але коли поруч є він… Є впевненість, любов, божевільна турбота – не закохатися неможливо. Я навіть дивуюся, що мені треба було два тижні (сміється). Можна було і за день закохатися. Напевно, я себе стримувала.

«Головний обов’язок дружини –  зробити чоловіка щасливим»

– Мій головний обов’язок  – щоб чоловік був щасливий. Якщо я бачу, що він в поганому настрої, то встану, приготую сніданок, по голівці погладжу, тапочки принесу… Коли він щасливий, все відбувається з точністю до навпаки: він готує мені каву і сніданок, якщо я не встигаю. Вадим і посуд може помити, і квартиру прибрати. Коли я була вагітна, він взагалі нічого не дозволяв мені робити!

Так, я абсолютно впевнена в тому, що головний обов’язок дружини –  зробити чоловіка щасливим. Я давно розгадала секрет свого чоловіка: йому для щастя потрібно, щоб у холодильнику завжди була їжа. Добре, що він у мене спортсмен і їсть дуже мало (оскільки схильний до повноти). Вранці – сирок, вдень –  супчик, салатик і рибка, ввечері – яблучко. В олімпійських чемпіонів дивовижна сила волі в усьому, це стосується навіть побутових речей, їжі. Як він сказав собі 15 років тому, що не їсть після шостої і не п’є алкоголю, – все! Він ставить мету і йде до неї, як би важко йому не було.

Вадим любить, щоб у будинку було чисто, щоб дружина досягала успіху і мала гарний вигляд. Словом, не дає мені розслабитися! Як тільки я трохи погладжаю, відразу намагаюся повернутися у форму. І, найголовніше, Вадик, як і я, хоче, бачити дітей освіченими, вихованими, щасливими. Мені здається, це не обов’язки, а задоволення!

Він у нашій сім’ї головний, і мені здається, що це правильно. Я чудово живу за його спиною. Можу говорити, що я така молодець, чогось долягла, але з першою ж проблемою радісно біжу до нього: «Вадик!» Кайфую від цього, не хочу бути главою сім’ї.

Чоловік для мене перший, найголовніший і завжди переможець. Не тільки в спорті, а й у житті. Мій чоловік – електронна машина, він все пам’ятає без блокнота. Захоплююся і пишаюся ним!

Взагалі, головне в сім’ї – повага одне до одного. Навіть не кохання. Кохання, мені здається, з прожитими роками трансформується в родинне ставлення, ніби тебе вже кров’ю прив’язали. Але якщо у подружжі є повага, то сім’я не розпадеться. Ще важливо рости і розвиватися разом, і якщо цього хочеться обом партнерам, то їм неймовірно пощастило.