Така невтішна ситуація склалася передусім через те, що районна медицина не була забезпечена засобами захисту. Як це часто буває у нашій країні, в критичній ситуації на допомогу прийшла громадськість. Так званий медичний фронт взялася рятувати відома місцева волонтерка Марія Крайняк, яка належить до ГО «Ветерани АТО Монастирищини». Від початку війни на Донбасі жінка активно допомагала нашим військовим, а сьогодні координує збір коштів для забезпечення медиків і лікарень найнеобхіднішим.

— Коли почалася пандемія, я була в Ломбардії, в Італії. Повернулася до Монастириськ, два тижні була на самоізоляції, а потім у нашому районі почалася біда, — каже пані Марія.

— Якось я хотіла перерахувати кошти на рахунок районної лікарні, але чомусь не вдавалося. Вирішила сама розпочати збір. Звернулася у Фейсбуці до друзів з проханням допомогти Монастириській районній лікарні. За одну ніч ми зібрали 35 тисяч гривень! Загалом від початку й донині через мої рахунки вдалося зібрати близько 700 тисяч гривень! Руку допомоги мешканцям Монастирищини подали люди з різних областей нашої країни, а також із Канади, США, Англії, Франції, Італії, Іспанії. Дуже відповідально ставлюся до збору коштів — звітую перед кожним жертводавцем. Понад
270 тисяч гривень із загальної суми я передала на рахунок лікарні, щоб долучили ці кошти до суми, яку збирали на апарати штучної вентиляції легень.

Лікарня замовила два апарати за 1 млн. 400 тис. грн., але на них ще чекають. На банківський рахунок лікарні безпосередньо перерахували кошти чимало небайдужих людей, 700 тисяч гривень виділила міська рада. Коли до лікарні потрапили перші хворі на коронавірус, у нас був лише один старий апарат ШВЛ, потім нам ще позичили апарат із Заліщиків. Ось і все «забезпечення». А посадовці звітували, що у Монастириській районній лікарні п’ять (!) апаратів. Де вони? Нам так і не пояснили.

До речі, із представниками лікарні у нас також виникло непорозуміння. Я передала кошти на апарати ШВЛ, але медики зволікали із закупівлею. Разом із активістами ми вирішили поцікавитися ситуацією, навідалися до бухгалтерії медзакладу. Але нас зустріли непривітно. Благодійники довірили мені кошти, тож я зобов’язана контролювати їх використання. Як виявилося, на той момент районна лікарня ще навіть не замовила апарати ШВЛ, зробили це через дві години після нашого з активістами візиту. За кошти, які перерахували через мене небайдужі люди, для районної
лікарні також закупили комбінезони, маски, рукавиці, щитки, окуляри, 1100 пробірок у баклабораторію.

Днями я замовила для терапії пральну машинку. Закупили тканину, а монастирські жінки шиють захисні костюми для медиків, координує роботу Аліна Цимбалюк. Продовжую закуповувати засоби
захисту для медиків, а також частково — для рятувальників, поліції, медичних капеланів, але не так легко знайти потрібний товар, доводиться довго чекати на доставку. Замовила чотири кисневі апарати з Китаю, отримаю їх аж на початку травня. Днями автомобіль віз нам товар зі Львова, на блокпості завернули. Змушені були передати «Новою поштою». Шокує й те, що дехто наживається
у такий важкий час — підвищують ціни на медичні товари.

Зараз я зосередилася на допомозі амбулаторіям і ФАПам, які нічим не забезпечені. Фельдшери за власні кошти купують засоби захисту. Вдалося зібрати для них комплекти необхідного — одноразові комбінезони, шапочки, бахіли, респіратори, чекаю на окуляри. Поступово передаю пакунки по селах. Допомагають мені в усьому волонтер Микола Антіпов, ветеран війни Роман Ділай, подружжя Предків із села Завадівка та багато інших, які хочуть залишатися інкогніто. У Монастириському районі є 73 ФАПи і амбулаторії. Медики радіють допомозі, бо зовсім не забезпечені з боку держави. Будемо й далі допомагати. Вірю, що все буде добре і ми зможемо захистити наших медиків і самих себе!