«Чому я займаюся різьбою по дереву? Найпростіша і найчесніша відповідь буде — тому що мені це подобається. Я роблю це для власного задоволення. Кайфую і від процесу, і від отриманого результату, і хочу ще і ще продовжити це задоволення…»
Він — людина, яка дивує, зачіпає за живе, розбурхує уяву, створюючи фантастичну красу. Шість місяців на рік скульптор та різьбяр по дереву Василь Петровський — мешканець Кременця, а інших шість — живе у Німеччині і працює над оформленням одного із найвідоміших у Європі парків розваг «Europa-Park».

У «Європа-парку» — скульптури кременчанина!
— Загалом у парку розваг «Europa-Park» представлені 16 країн світу, — розповідає Василь Петровський. — Україна була в проєкті цього парку, але на жаль, поки що так тільки у проєкті і залишилася… Зате тут можна «прогулятися» по Скандинавії, Англії, Франції, Німеччині, Швейцарії, Греції, Іспанії, Нідерландах, Португалії та Італії. У кожному з секторів є не тільки розваги, а й кафе з «місцевим» меню. І, звичайно, величезна кількість атракціонів — різноманітні гірки, зокрема, й водяні, рафтингтраса… У «Europa-Park» є ціла команда дизайнерів та скульпторів для оформлення території парку й тамтешніх готелів: хтось спеціалізується на виробах із каменю, ще хтось із бетону чи пластику, я ж займаюся скульптурою із дерева, за роки праці там уже назбиралося чимало моїх виробів. Для мене є важливим брати участь у творчому процесі від початку формування проєкту і контролювати усі його деталі аж до розміщення готового виробу. Адже скульптура має комунікувати з глядачем, тому важливо наперед врахувати місце, де вона буде знаходитися, освітлення і безліч інших нюансів. Для мене це принципова позиція і мої німецькі замовники поважають та враховують її. Окрім того, що працюю над оформленням інтер’єрів і фасадів, я пропоную керівництву парку власні проєкти і реалізовую їх.
Загалом у Німеччині я працюю від 2011 року. Пів року проводжу в місті Руст — до слова, це зовсім поруч з відомим німецьким курортом Баден-Баден, і пів року в Кременці, поки центр розваг готують і оновлюють до наступного сезону. Пів року там, пів року тут — мені такий графік дуже подобається, бо жити постійно у Німеччині я не хочу, а працювати там мені комфортно. Це хороший компроміс — коли ти пів року присвячуєш тільки творчості, а потім приїжджаєш додому і знаходиш час для усіляких побутових речей. (Сміється, — авт.) Хоча і у Кременці мені також легко твориться.
Майстри-скульптори часто люблять використовувати слова Мікеланджело, що, мовляв, я беру камінь чи дерево і відсікаю з нього усе зайве. Але це аби трохи опоетизувати свою роботу — як акробат на сцені легко і невимушено показує супертрюки, а за лаштунками залишається важка мозольна праця. «За лаштунками» скульптури — теж важка мозольна праця, я намагаюся показувати і її – часто на своїх сторінках у соцмережах демонструю процес «народження» скульптури.

Унікальні роботи — для Кременецького ботсаду
— Не дуже люблю в інтерв’ю оперувати поняттями «покликання», «особливе натхнення»… Давайте без пафосу. Не люблю таких високопарних слів. Немає натхнення, є професіоналізм. Я — професіонал. І завжди прагнув ним бути. Різьба по дереву потребує не лише «золотих рук», на яких так часто люблять наголошувати журналісти, — зауважує пан Василь, — а й неординарності та небанальності мислення, сміливості, характеру, бо, наприклад, працюючи над тим чи іншим замовленням, часто буває потрібно доводити і відстоювати своє творче бачення. Кожна моя робота має свій характер. Я продукую не просто скульптури, а ідеї. І під кожну свою ідею шукаю найвдаліший матеріал, образ, технологію… Постійно цікавлюся новими для мене техніками, стилями, інструментами, експериментую — без цього не досяг би того, що вмію зараз. Митець — це згусток енергії. Він прагне вкласти її у матеріал, оживити його. Захопившись, бувало, працюю над черговим витвором, не відриваючись, по 10 годин у день…
Загалом, я займаюся різьбленням уже більше 20 років. Родом я із Полісся, але в Кременці навчався у педагогічному коледжі, тут опановував ази роботи з деревом, починав свій творчий шлях, згодом вирішив разом із родиною оселитися тут. Я жив у різних містах України і багато де за кордоном, але саме Кременець став для мене «моїм» містом. Мені тут хочеться жити і творити… До слова, вивчаючи своє родове дерево, дізнався, що неподалік Кременця народився мій дід, так що тут ще й моє коріння.
Тож для міста, яке стало мені майже рідним, хочеться зробити щось надихаюче. Побачив у Кременецькому ботанічному саду колоду – аварійно зрізане дерево — і вирішив продовжити йому життя… Пішов до керівництва парку і запропонував: «Давайте я вам з нього щось зроблю. А що – сам придумаю!» Узяв собі кілька днів на роздуми і тоді прийшов уже з готовим проєктом оригінальної лавки-борсука. Мені хотілося, аби це було щось просте і водночас стильне та оригінальне. Засобом виразності стала сама фактура цього дерева – я хотів створити максимально природний образ, який би став гармонійною частиною цієї мальовничої місцини і не «випадав» із контексту парку. Річ у тому, що оскільки «перший млинець» у нас видався не глевким, на майбутнє ми запланували цілу серію моїх робіт у Кременецькому ботанічному саду і хочеться, аби вони були в одному стилі і гармонійно між собою поєднувалися. У реалізації цього задуму я вирішив, що не буду обмежувати свій політ фантазії лише деревом, а працюватиму і з металом, і з каменем, і з бетоном… Нині працюю над троном для богині природи Флори – це буде ду-у-же масштабна робота. Щоб ви зрозуміли, наскільки масштабна, натякну – ми залучали важку техніку, аби переставляти каміння… (Сміється, — авт.) Це буде щось унікальне! Узагалі ж я хочу показати різьбу по дереву не просто як ремесло, а як мистецтво, яке займає свою нішу в сучасному світі. Різьба по дереву – аж ніяк не «нафталін», не відгомін минулого, я не раз бачив у Німеччині, як у сучасних розкішних інтер’єрах у якості оздоби було, наприклад, крісло із старого пня… І воно чудово там вписувалося! А коли бачиш свої роботи у солідних готелях і бізнесцентрах, куди приїжджають мільярдери, це додає впевненості у тому, що ти робиш…