Минуло більше п’яти місяців від смертельної аварії на Кременеччині, в якій загинув 49-річний Петро Магденко із села Сапанів. Його дружину Катерину тоді сильно покалічило, проте винуватець досі не на лаві підсудних. Трапилася ДТП 12 лютого у Великих Млинівцях. За кермом автомобіля Mercedes, що збив подружжя, був відомий у районі Андрій Ніколаєв, який працював у райвідділі поліції інспектором сектора логістики та матеріально-технічного забезпечення, а також присяжним у місцевому суді. Горе-водій був у нетверезому стані: алкотестер зашкалив! Пані Катерину медики рятували два місяці, вона досі ледве стає на ноги. Незважаючи на наслідки аварії, водія не взяли під варту. Рідні потерпілих, та й сама пані Катерина, вважають, що Ніколаєв через зв’язки у високих кабінетах намагається уникнути відповідальності за скоєне. Варто зазначити, що дружина водія обіймає посаду начальника відділу управління персоналом та мобілізаційної роботи апарату Кременецької РДА, а донька була слідчою райвідділу поліції, нині працює старшою інспекторкою з особливих доручень відділу уповноважених Голови з питань дотримання прав людини в поліцейській діяльності УЗПЛ НПУ.
“Тіло змістили, автомобіль переїхав…»
Днями до редакції «НОВОЇ…» зателефонувала Катерина Магденко, щоб розповісти про обставини трагедії і подальші події. Після ДТП журналісти не спілкувалися з потерпілою, бо вона була у важкому стані.
— Бог вберіг мене — вижила, а Петро — в могилі, — плаче пані Катерина. — А тим часом Ніколаєв спокійно ходить на свободі, його не бентежить наша біда… Мабуть, зо два дні посидів у ІТТ і відпустили. А як інакше, якщо має стільки зв’язків?! Справу розслідує Львівське ДБР, але відразу після аварії виїжджали місцеві правоохоронці — колеги водія, тому довіри нема до того, що задокументували… Того дня, 12 лютого, на Трьох святих, ми провідували у селі Куликів товариша, який був після операції. Вийшли з автобуса біля цукрового заводу, рушили пішки додому. Минули магазин у Млинівцях, нас обігнав автобус, почали бігти на зупинку, але водій не побачив нас — поїхав. Ми продовжили рух узбіччям, зупинилися, чоловік діставав телефон, щоб викликати таксі. І раптом — удар… Мене кинуло в рів, підняла голову — почала шукати очима чоловіка. Він лежав поруч із автомобілем — між задніми і передніми колесами… Обличчям до дороги, до мене — рюкзаком, ноги були зігнуті. Десь за 12 метрів від мене. Ця картина досі перед очима… Я пробувала повзти до чоловіка, але не могла. Водій зігнувся наді мною — від нього несло алкоголем. Я відразу впізнала Ніколаєва з Ікви, наші діти разом вчилися в школі. Зловила його за штанину — вирвався. «Я збив двох алкоголіків», — зателефонував до когось. Незадовго до нього підійшов якийсь чоловік. Я благала допомогти Петрові! «Я тебе знаю!» — звернулася до Андрія Анатолійовича. Не рушив і кроку. Інший чоловік підійшов до Петра. Боялася, щоб Ніколаєв щось не зробив зі мною, знала, що він високого чину. «Вивезе і викине», — промайнуло в голові. Знайшла у кишені телефон — набрала до сусідки, попросила викликати швидку. Приїхали лікарі і забрали мене. Після того що хотіли, те й робили: змінили положення тіла, автомобіль перемістили. Коли я побачила згодом фото — була шокована. Як можна глумитися над покійним? Правоохоронці (а це все друзі Ніколаєва) вказали, нібито ми з чоловіком ішли проїжджою частиною. Але це неправда! Автомобіль Ніколаєва залишив на узбіччі слід, який тягнувся до чоловіка…

«Я оплакувала Петра, а Ніколаєв… переписував майно»
Через п’ять днів після аварії Андрій Ніколаєв переписав будинок і ділянку, що були у його власності, на сина. Інформація про це є у відкритому доступі в Державному земельному кадастрі про право власності та речові права на земельну ділянку й у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
— Я оплакувала чоловіка, а Ніколаєв 17 лютого, після 20-ої (!) години, у приватного нотаріуса переписав на сина все своє майно, — зітхає пані Катерина. — Це для того, щоб у нього не конфіскував суд, коли виноситиме вирок, щоб не погашати компенсацію за загибель мого чоловіка. Як цинічно! Дбає про своїх дітей, а те, що мої діти втратили годувальника, що я залишилася калікою — байдуже. Його рідні на початку зі страху допомагали мені на лікування, але як почули, що ми взяли адвоката, обурились. «Хочете тата посадити?!» — дорікнула донька водія. Вона працює в районній лікарні, щоразу приходила до мене в палату, бувало, переставляла систему. Можливо, ми би й не боролися, якби водій визнав усе і покаявся, а не намагався «вийти сухим із води». На жаль, нема справедливості. Кажуть, що Ніколаєв нині їздить до міста — ніби нічого не сталося. Що йому?! Вбив людину і все. А в мене біда… Втратила чоловіка. Сама ледь ходжу, сидіти не можу, ні хліба врізати, ні подушку поправити, ні взутися. Діти допомагають, сусіди приносять їсти. Недавно МСЕК призначила мені другу групу інвалідності. У мене була переламана грудна клітка, травмована голова, пошкоджений хребет — вставили металеву конструкцію. Місяць лікувалася у Кременці, ще один — у Тернополі. Через пів року піду на ще одну операцію, бо розірваний м’яз під ребром. «Як ти з таким нелюдом живеш?..» — запитала я дружину Ніколаєва, коли вона приходила до мене в лікарню. «Для дітей він добрий», — відповіла. Добра людина не кине іншу людину помирати!
«Недостатньо доказів? Нехай розриють могилу…»
Пані Катерина була шокована, коли під час слідства дізналася, що Андрій Ніколаєв був присяжним у Кременецькому районному суді й брав участь у здійсненні судочинства.
— Це якийсь абсурд, що людина, яка сама порушувала закон, працювала в поліції, вирішувала з суддями долю інших людей, — обурюється потерпіла. — Не можу стверджувати, але кажуть, що він не раз сідав п’яним за кермо, що вже мав колись гріх… Не покаявся! Якби Ніколаєв був тверезий, то мій чоловік би не загинув. Там освітлюється дорога, на рюкзаку в чоловіка був світловідбиваючий візерунок, у мене на чоботях — елементи, що світяться, я була в світлій шапці. І головне: ми рухались узбіччям. Ніколаєва звільнили з поліції відразу після аварії. Генерал із Тернополя вибачився переді мною, казав, що шкодує, що така людина працювала у них. Правоохоронці області не мали права розслідувати цю справу, тож передали в ДБР. Так само й місцевий суд не може слухати справу. ДБР, вочевидь, завантажене, тому слідство дуже помалу просувається, не бачу особливого бажання з’ясувати всі обставини. Ніколаєв використав статус присяжного, щоб вийти з-під варти. Ледь не суддівська недоторканість! Тепер у нього розв’язані руки. Маючи зв’язки у судових і правоохоронних органах, припускаю, що він зміг за ці місяці «підігнати» все на свою користь. Коли я дізналася, що Ніколаєв переписує майно, звернулася до суду з проханням накласти арешт, але троє суддів Кременецького районного суду взяли відвід! Згодом справу відправили до Шумського районного суду, де є тільки один суддя, який через коронавірус застряг за кордоном. Потім передали до Тернопільського міськрайонного суду, але звідти мою заяву повернули через те, що не зазначена ціна позову і не підтверджені доказами обставини. Це надумані підстави, адже ми вказали обставини, повідомили про загибель чоловіка. Судова тяганина тривала понад місяць замість двох днів. «Чому водій досі на волі?» — запитала я слідчого. «Наразі недостатньо доказів», — пояснив. «Недостатньо доказів?! Нехай розриють могилу…» — не стримала я сліз.