Михайло Войтович із Теребовлі доглядав за трояндами біля палацу в Франції, допоміг облаштувати парк біля пам’ятника військовополоненим в одному з міст Австрії, заклав багато розкішних садів і облаштував ландшафтний дизайн біля осель заможних європейців. Коли буває вдома — наші краяни теж кличуть його перевтілити їхні подвір’я. До того, як поринути у садівництво, Михайло Петрович працював головним спеціалістом у господарстві «Іванівське», яке очолює відомий аграрій Антон Білик. До Європи пан Войтович подався понад десять років тому. Освоїв там мистецтво садівництва, удосконалив знання про рослини і навіть вивчив німецьку мову. Дав життя десяткам садів, парків, квітників, зелених зон!
— Михайле Петровичу, чому ви подалися до Австрії, адже у вас і тут була гарна робота?
— На той час у Віденському університеті навчалася моя дружина Марія Ворончак, яка є художницею, членкинею Спілки художників України. Власне, я поїхав до неї. Це було радикальне рішення, щоб встигнути насолодитися працею, її результатом і життям. Антону Івановичу Білику я вдячний за великий досвід в аграрній справі. Три роки поспіль я працював садівником в Австрії, потім почав їздити туди на сезонні роботи. Цьогоріч осів вдома через карантин. В Австрії працюю як приватний підприємець, розробляю плани озеленення і облаштування територій. Секрети садівництва дізнався від тамтешніх фахівців, читав літературу. В Європі можна пізнати багато цікавого, заробити, проте жити я хочу в Україні, бо дуже люблю нашу землю.

— Які цікаві проєкти ви реалізували за кордоном як садівник?
— Ще до Австрії мені випала нагода обрізати і доглянути троянди на території королівського палацу в Франції. Мене тоді похвалили і я захотів спробувати себе в садівництві. Побачив, як у Європі шанують працю садівника. За ці роки я розробив проєкти насаджень і втілив їх біля маєтків заможних австрійців — бізнесменів, політиків. Долучився до створення парку на місці масової загибелі в 1945-ому військовополонених в одному з міст Австрії. Свій проєкт я узгоджував з професором Мюнхенського університету, виконував під його керівництвом. На вертикальних мурах я посадив ліаноподібні квіти червоного і жовтого кольорів, а вздовж крутих сходів до вершини гори — іриси. В Австрії, на кордоні з Чехією, на приватній території я заклав два сади — плодовий і з рідкісними декоративними деревами, які не ростуть у Європі.
— Як облаштовують свої подвір’я європейці?
— Європейці віддають перевагу мінімалізму, а українці далі женуться за «наворотами» — замовляють альпійські гірки. Приваблює, коли зроблено все зі смаком — невелика кількість вкраплень на території. Нинішня тенденція — невисокі дерева, акуратно доглянуті площі з доріжками і водойми. Закінчилася епоха високих парків в англійському стилі. Мені подобається не так праця за кордоном, бо вона теж важка, як тамтешній дух свободи. Це не купиш і не привезеш на нашу землю.
— Це проявляється навіть у саду? (сміюся, — авт.)
— Там людина, що захоче, те облаштовує вдома. А у нас навіть заможні не можуть дати собі раду. В Європі високий рівень життя. Там нелегал має більше прав, ніж українець в Україні. Ковток цього повітря необхідний.

— А мешканці Тернопільщини запрошують вас облаштувати подвір’я?
— Цьогоріч я працював у понад 20 господарів у довколишніх селах біля Тернополя, у нашому районі. Наші краяни дуже доброзичливі, на відміну від європейців, але їх важко переконати, що потрібно щось змінити на їхній території. Якби був порядок і комфорт біля будинків, дотриманий етикет, то можна було б уникнути і багатьох проблем у родинах.
— Вважаєте, що довкілля впливає на взаєморозуміння в сім’ї?
— Безумовно! Все, що нас оточує, або додає внутрішніх сил, або заганяє в депресію, робить людину або успішною, або безпорадною. Стан депресії призводить до запустіння довкола будинку. Коли приходжу на подвір’я, знаю, хто цей господар, хоча він про себе нічого не розказує.
— Що радите господарям садити на подвір’ї?
— Прислухаюся до їхніх пріоритетів, вподобань. Але завжди раджу частинку території виділити під плодовий сад, оскільки він надихає, створює атмосферу для відпочинку. Натомість часто заможні господарі вимощують подвір’я бруківкою, насаджують хвойні дерева. Це не сприяє життєдіяльності. До речі, серед хвойних насаджень є отруйні, які викликають алергію. Камінь і хвоя породжують напругу і тривогу. Якщо довкола будинку плити, які нагріваються влітку до 45-50 градусів, то квіти на клумбі поруч згорять. У бетоні нема життя. Біля будинку мають бути газон, дерева, квіти. Хоча квітів має бути в міру — важливо, щоб одні відцвітали, інші зацвітали. Краще посадити п’ять елітних троянд, ніж багато недоглянутих. Червоні квіти у поєднанні з жовтими підкреслюють святковість. Саме тому шановані чорнобривці! Не варто зловживати модними квітами, бо можуть принести проблеми. Так, у Західну Україну під виглядом вазонів привезли карантинний бур’ян (німецькою мовою звучить як «клєє»), схожий на конюшину фіолетового кольору, який важко вивести.
— Чи було так, що ви змінювали комусь обійстя до невпізнаваності?
— Якщо недоглянуте, обов’язково змінюю. Хочу вибити з голів людей давній селянський уклад, щоб не було курей на порозі, щоб не росла стара перекривлена вишня перед хатою, щоб виноград не закривав вікна і щоб не заростали хащі з аґрусу чи смородини, якщо ягоди не збирають. Болить душа за кущі калини, адже здебільшого вони у занедбаному стані. Крона калини треба формувати, обприскувати, щоб кущ справді був символом народу.
— Маєте вдома сад?
— Моя сім’я живе у мікрорайоні Садики в Теребовлі. Це унікальна місцина на високій горі, звідти видно все місто, довкола — ліс. Маємо вдома сад, у якому ростуть яблуні, груші, сливи. Виростив біля хати лаврову вишню, глянцеве листя якої не опадає. Подарував такі кущі для двох храмів. Торік я привіз із австрійського національного парку кілька плодів древнього дикого горіха, посадив вдома — два проросли! Прикрашають наше обійстя клумби з квітами, з екзотичних найкраще прижилася сантоліна.
— Які ваші улюблені квіти?
— Лілеї — люблю їх фантастичний аромат! Ще закоханий у троянди! Мрію створити в Теребовлі трояндовий сад. Але, на жаль, мої ініціативи блокує нинішня влада міста. Єдине, чого зміг добитися, — захистив столітні липи, пронумерував їх, сфотографував, завів реєстр. Після масового вирізування дерев на Замковій горі та інших місцях мені пообіцяли взяти під охорону столітні липи, висаджені за часів Австро-Угорщини. Хотіли зрізати липу окружністю 4 метри на території ЗОШ № 2. Пояснив, що липа росте 500 років, і якщо вона має 150 років, то це не підстава її знищувати. Поки що влада відмовляється надати їй охоронну грамоту. Парки, сади — це територія для життя. У моєму домашньому садку близько 10 гнізд птахів, живуть білки на постійній основі, чалапають їжаки (усміхається, — авт.). Мікросвіт позитивно впливає на людину. Лише в гармонії з природою людина щаслива!