Щороку на початку серпня тут звучали щемливі пісні із незвичними для нашого вуха «кед» та «лем», смачно пахло варянкою та смаженими бандурками (так лемки називають борщ і картоплю). Щороку сюди зліталися, з’їжджалися і сходилися представники лемківської громади зі всього світу, здалека і зблизька, аби доземно вклонитися один одному і сказати, що «лемко був, є і буде». Цього року урочище Бичова, що на Монастирищині, не приймало, на жаль, такого велелюддя гостей, як у попередні роки – через карантинні обмеження. Проте фестиваль таки відбувся, хоч і в новому, онлайн-форматі!

«Через пандемію коронавірусу немає змоги провести фестиваль у традиційному форматі, — зазначає співорганізатор фестивалю, голова обласної організації Всеукраїнського товариства «Лемківщина» Олександр Венгринович. — Новий онлайн-формат передбачав, що у період заходу на території фестивалю була дозволена особиста присутність лише певних категорій осіб, зокрема, артистів, спеціалістів з відео- та фотозйомки, деяких представників лемківської спільноти. А для того, аби відчути неповторний дух фестивалю, емоції та лемківський дух, можна було відвідати фестиваль в онлайні 1-2 серпня. Фестивальне дійство і нині можна переглянути на YouTube каналі Всеукраїнського товариства «Лемківщина»: https://www.youtube.com/watch?v=jPtJelD3uwE

Вітання гостей, концертні виступи, лемківське радіо, ретро-ватри, старе кіно та жарти — навіть у віртуальному форматі сплелися воєдино сльози і сміх, радість і туга, минуле і сьогодення, ностальгія і погляд у майбутнє…

Розпочали ХХІ міжнародний фестиваль лемківської культури «Дзвони Лемківщини», як завжди, з покладання квітів у Монастириськах до пам’ятника Тарасові Шевченку, пам’ятного знака жертвам депортації, загиблим воїнам АТО, до фігури Матері Божої. Відтак присутні зібралися на Богослужіння до каплиці в урочищі Бичова та запалили традиційну лемківську ватру. Не зраджуючи давній традиції, гостей на імпровізованій сцені вітали ґазда та ґаздиня фестивалю – директор Тернопільського обласного художнього музею, мистецтвознавець Ігор Дуда та очільниця музейного комплексу «Лемківське село», який нині розбудовують в урочищі Бичова, Віра Дудар. Чи не найзворушливіший момент «Лемківських дзвонів» — коли в руках присутніх задзвеніли дзвіночки. «Ці дзвони кличуть нас пам’ятати, — зазначила Віра Дудар. — Нехай ці звуки дзвонів рідного дому, лемківського духу та майбуття розлетяться по всьому світу…»

— Наш фестиваль – найбільший у світі фестиваль лемківської культури, — зазначає Олександр Венгринович. Для лемків такі заходи особливо важливі, бо ж ми розпорошені по світу через нелюдську депортацію 1944-1946 років. Ми були насильно вигнані з рідних українських земель, майже півстоліття замовчувалися знущання, яких ми зазнали під час вигнання. Але нині ми маємо мету – об’єднуватися, гуртуватися, щоб лемківська культура не зникла, а тільки примножилася… Тому кожен захід, який ми проводимо, для нас надзвичайно дорогий. І головне — це дух, який живе в людях! Він є рушійною силою, тому ідея фестивалю себе не вичерпує, а тільки примножується! Сподіваємося, що наступного року зустрінемося усі уже на звиклому багатотисячному дійстві!