Ідея поставити один вулик ще кілька років тому виникла у мами Євгенії. Жінка хотіла, аби маленькі комахи запилювали цвіт у їхньому садку. Про це розповідають у відділі комунікації поліції Тернопільської області.

— Напевне, — каже Євгенія, — любов до бджіл — у мене в крові. Пасіку тримав мій дідусь. Щоправда, перейняти в нього тонкощі бджільництва мені не довелося — він помер. Мама бджільництвом не займалася також, але вона теоретично більше підкована ніж я, бо бачила, як і що робить її тато.

Дівчина зацікавилася бджільництвом не одразу, хоча завжди відчувала симпатію до цих “маленьких трудівниць”. Цікавитися пасікою розпочала років п’ять-шість тому. В бджільництві – самоучка. Опановувати нове захоплення допомагала спеціальна література, інтернет, відвідування фестивалів, форумів та ярмарок.

– Спочатку при роботі з бджолами я одягала захисні костюми,в день мене могли бджоли вкусити близько сорока разів. Тепер, навіть якщо бджоли мене і жалять, то немає жодної реакції. Крім того, часті укуси бджіл роблять профілактику від багатьох хвороб. Адже бджолина отрута стимулює імунну систему людини.

За останні роки пасіка Жені зросла до двадцяти вуликів. Спочатку бджіл купувала, а сьогодні уже розводить самостійно. Усі сім’ї для неї рідні, усіх любить однаково, – зізнається вона. Зайнятість на роботі не дозволяє їй приділяти достатньо уваги своїм маленьким підопічним, але кожен вихідний чи вільний час намагається віддати бджолам.

– У мене є дві породи бджіл: карпатки та бакфаст. Перевагу надають бакфасту тому, що вони є працьовиті та миролюбиві. Медозбір залежить від сили сім’ї, сама клопітка праця розвивати це. Буде сильна сім’я – буде і медозбір.
Найважче, зізнається Євгенія, коли є втрати в бджолиній сім’ї. Вони також, як і всі живі істоти, хворіють. Небезпеку несуть також і недобросовісні фермери, які кроплять свої поля отрутохімікатами.

Але навіть при втратах, руки Женя не опускає і у її планах не лише медозбір. Вона переконана, щоб бути пасічником – треба всього лише не боятися, а любити бджіл, бо це єдині комахи в світі, які виробляють їжу для людей. І тоді все вийде. Для Євгенії пасіка це не бізнес, а хобі, від якого вона отримує задоволення і відпочиває душею.