Так, такого Тернопіль і справді ще не бачив! Яскраве видовище за мотивами культової філософської притчі. Неординарна пластика і сучасна музика. Свобода думки і свобода руху…
«Історія про Джонатана Лівінгстона – це історія про чайку, яка не боїться бути иншою і йти за мрією. Його бентежить примітивність існування чайок, для яких їжа — головна мета життя. Охоплений пристрастю до вдосконалення, Джонатан цілком віддається вивченню польоту як мистецтва і способу буття», – йдеться в анотації до вистави. Про неординарну постановку (і не лише про неї) нині говоримо з режисером-постановником, відомим тернопільським митцем Ігорем Кусяком.
Культова «Чайка…» на сцені «Березолю»
– Чому саме Річард Бах і «Чайка Джонатан Лівінгстон»? Тим, хто читав культовий твір цього сучасного американського письменника, мабуть, важко уявити, як можна втілити в життя алегоричну історію про цілеспрямовану пташку з людським ім’ям… Так, це доволі складний матеріал для театральної постановки, проте Річард Бах для мене дуже особливий письменник. Я познайомився з його творчістю вже багато років тому й ідею такої постановки виношував дуже довго. І цієї «карантинної» весни, коли усі заклади культури були на тривалому «антракті», цей час настав – я просто сів і написав сценарій. «Чайка Джонатан Лівінгстон» — це історія, яка, на мою думку, нині обов’язково має бути показана. Це красива філософська притча про безмежні можливості великих мрійників – і, можливо, я теж один із них, але я щиро вірю, що тернополянам вистава сподобається! Це твір про силу мрії, про нечуване відчуття свободи. Вистава – це моє бачення, моє прочитання та адаптація, там навіть будуть персонажі, вигадані мною – сподіваюся, Річард Бах буде не дуже проти… (Сміється, – авт.) Зрештою, і саме слово «притча» з грецької означає «йти пліч-о-пліч»… Уся глибина вистави, усі її сенси будуть відкриватися глядачам за допомогою чудової гри та пластики акторів, оригінальної хореографії, візуальних та світлових ефектів, а також музичного супроводу… Хочеться щоб люди – особливо молоді люди – прийшли, і щоб їм було цікаво дивитися, адже питання, порушені в «Чайці…», залишаються актуальними у всі часи.
Головну роль у виставі грає актор і танцюрист зі Львова Владислав Партика. Узагалі, історія того, як наша постановка «обростала» усіма необхідними для її втілення в життя людьми, дуже цікава – вони просто знаходилися самі саме тоді, коли найбільше були потрібні. Було навіть таке, що мені писали актори з інших міст, які також хотіли б взяти участь у нашій виставі. Мені приємно, що наша постановка ще до своєї прем’єри отримала досить таки значний резонанс… 5 листопада запрошуємо усіх тернополян (і не лише їх) подивитися виставу – вона відбудеться із дотриманням усіх карантинних норм. Квитки на неї можна придбати у касі ПК «Березіль» або за посиланням: https://ternopol.karabas.com/en/chajka-dzhonatan-livingston
Добра вистава – глибоко духовна річ
Ігор Кусяк – головний режисер ПК «Березіль», актор, митець із власним глибоким філософським баченням та світовідчуттям. Навчався в Тернопільському музичному училищі на факультеті театрального мистецтва на курсі народного артиста В’ячеслава Хім’яка, згодом закінчив Рівненський державний гуманітарний університет (факультет театрального мистецтва). Свого часу разом із однодумцями заснував у Тернополі молодіжний театр «Калейдоскоп», де був режисером та актором, і зі своїми постановками виступали на відомих театральних сценах по всій Україні – «Курбалесія», «Драбина», «Драма UA»… Працював викладачем сценічної мови на кафедрі театрального мистецтва ТНПУ, згодом став засновником мистецької лабораторії «Метаноя» та колективу «MetanoiaShow». А ще минулої осені саме він відкрив тернополянам незнаного, небанального Шевченка – поставивши філософський, містичний «Великий льох» Кобзаря у вигляді вистави-перформансу авангардного спрямування та ще й… англійською мовою!
– Мені було приємно чути відгуки глядачів, котрі зазначали, що навіть не володіючи англійською мовою, зрозуміли усе з побаченого та почутого, – зазначає пан Ігор. – Справжнє мистецтво не має кордонів, і мовних також! Хотілося показати Шевченка як нашого українського Шекспіра – генія, котрий писав про глобальні проблеми. А ще його творчість близька мені своєю духовною, християнською складовою…»

Свого часу Ігор Кусяк міг стати священнослужителем, але обрав театр
– У нас у родині дуже цікаво вийшло, – розповідає чоловік. – Мій рідний брат є греко-католицьким священником. Свого часу він подумував про театральну професію і навіть планував вчитися «на актора», але обрав професію священника. Я ж навпаки, пробував себе у священнослужінні, але обрав театр. Хоча, як на мене, професії священника і режисера чи навіть актора не є насправді різновекторними. Добра розумна вистава – це теж глибоко духовна річ. Навіть Станіславський у своїй «Етиці» – одній із перших його книг, своєрідному трактаті про те, як бути актором і працювати в колективі, узяв багато з Біблії. Це, по-перше, любов до ближнього, повага, самопожертва. Це невелика книга, але вона говорить про великі речі і насамперед про те, що актор насамперед повинен у своєму житті сповідувати ті принципи, які він згодом виносить на сцену.