Багатьох приголомшила така звістка, адже чоловік був повний сил, мав багато планів, не скаржився раніше на здоров’я. Свого часу Микола працював у системі державної виконавчої служби, очолював юридичний відділ у Кременецькій РДА, працював юристом у Кременецькій ОГПА ім. Тараса Шевченка, обіймав посаду спеціаліста-юрисконсульта служби у справах дітей Кременецької міської ради. Останнім часом був юристом у ТзОВ «Бриківське».
«Колектив товариства «Бриківське» щиро сумує з приводу непоправної втрати — передчасної смерті Миколи Данилюка. Нехай добрий, світлий спомин про колегу назавжди залишиться у серцях рідних, колег, усіх, хто його знав, любив та шанував. У нашій пам’яті Микола Миколайович назавжди залишиться добрим другом, доброзичливим колегою, надійним порадником, професіоналом своєї справи», — висловили співчуття колеги.
Передчасна смерть Миколи — важка втрата для його матері пані Валентини.
— 1 березня син занедужав, а вже 9 березня помер, — витирає сльози жінка. — Відчував загальну слабкість, температура піднялася до 40 градусів, кашляв. У такому стані довелося іти на прийом до сімейного лікаря, бо той не хотів приїхати додому. Призначив синові пігулки, уколи. Ми підключали йому вдома крапельницю. На рентгені показало 40% запалення легень. У четвер у нього почалася задишка. «Все минеться», — казав. Проте у суботу йому стало гірше. Я викликала швидку допомогу. У Кременецькій лікарні не було місця, доправили до Почаєва. Відразу дали кисневу маску. Три дні син був у лікарні, на жаль, не повернувся… У нього не було хронічних захворювань. Ніколи не скаржився ні на що, був терплячий. Можливо, Миколу можна було врятувати, якби він скоріше пішов до лікарні, якби був під наглядом медиків. Вважаю, що сімейний лікар мав діяти по-іншому, мав би оцінити ситуацію і наполягти на госпіталізації, а не чекати до останнього. Микола сподівався, що одужає, бо ж ще молодий. Я теж у це вірила. Скільки людей медики витягли з реанімації з ковідом. А тут — смерть… Мені не дозволили зайти до нього в лікарні ще за життя. Ми не попрощалися. Нині я залишилася сама. Більше року тому помер мій чоловік. 25 березня синові мало б виповнитися 41. Піду на цвинтар. Не думала, що коронавірус забере в мене сина…
— Для мене це справжній шок. Я саме приїхав з Польщі, зателефонували і сказали, що Микола помер, — каже його товариш Андрій Белза. — Він був амбіційним, хотів відкрити свою юридичну контору. Мав медичну і юридичну освіту, був дуже наполегливим, хорошим і надійним другом.
— Колись ми з Миколою два роки працювали в Кременецькій РДА, я теж юрист, — каже кременчанин Ігор Деревінський. — Ми ще мали спільні робочі плани. Микола ніколи не був байдужим, дбав за своє здоров’я, наприкінці минулого року їздив у санаторій. «Всі ми перехворіємо, ніде не дінемось», — розмірковував про ковід. Прикро, що все так сталося…