У Тернополі вшанували наших земляків, героїв-добровольців, які першими стали на захист свободи і європейського вибору на Майдані, першими взяли до рук зброю, аби зупинити агресора на Донбасі. Міський голова Сергій Надал із нагоди Дня добровольця вручив їм почесні відзнаки.

«Ви — представники справжньої української еліти, — звернувся міський голова до добровольців. — Ви стали творцями історії, зберегли країну, показали, як потрібно любити свій народ. На вашому прикладі будуть виховуватися прийдешні покоління. Пишаємось вашим героїзмом! Схиляємо голови перед тими, хто не повернувся з війни».

Одним із перших отримав нагороду Олександр Атаманчук із Козівщини. Водночас посмертно нагороду присвоєно і його братові-близнюкові Олегові. Більш як пів року тому Олег трагічно загинув, його поховали в рідному Денисові. У нього залишилася дружина Віта і осиротіла 2-річна донечка Міланка. Брати Атаманчуки мужньо захищали Україну на Донбасі, потрапляли під обстріли, були на межі життя і смерті.

— Ми з Олегом були близькі один одному, радились, ділились усім, разом вирушили на війну, — згадує Олександр. — Ще 29 вересня 2013-го року пішли служити за контрактом у 80-ту окрему десантно-штурмову бригаду. Нам тоді було по 18 років. Коли у 2014-ому почалася війна, подалися на фронт. П’ять років несли службу на передовій, захищали нашу країну від загарбників. Були по всій лінії вогню на Луганщині та Донеччині. Останніми виходили з Луганського аеропорту, визволяли окуповані населені пункти. Пережили різне… Брат сильно обгорів у Луганському аеропорту, його дивом врятували. Чимало наших побратимів загинули… 3 серпня 2018-го ми з братом звільнилися із ЗСУ. На війні, звісно, підірвали здоров’я, але помалу повернулися до мирного життя. На якийсь час ми подалися на заробітки за кордон. Останнім часом Олег працював на місцевому бетонному заводі в сусідньому селі Яструбове. Ми присвятили себе важливій справі — займалися пошуком останків загиблих солдатів під час Другої світової війни, здійснювали їх перепоховання. Разом із волонтерами від історико-пошукового об’єднання «Невідомий солдат» я досі здійснюю ексгумацію і перепоховання радянських і німецьких вояків на Козівщині.

У братів Атаманчуків — чимало військових нагород. Здавалось би, що це формальність, але для них і їхніх побратимів дуже важливо розуміти, що їхня боротьба — недаремна, що їхня жертва оцінена земляками.

— Ми з побратимами, не задумуючись, добровільно пішли на війну, щоб захистити Україну, — каже Олександр. — Дехто досі — на передовій. Багатьох, на жаль, уже нема серед живих. Не всі нас нині розуміють, особливо ті, чиї родини війна прямо не зачепила. Все, що ми пройшли, до кінця життя буде з нами. Війну не так легко стерти з пам’яті…