Про виявлені останки повідомили місцеву громаду. Звернулися за консультацією до директорки Тернопільського обласного центру охорони та наукових досліджень пам’яток культурної спадщини Марини Ягодинської. Для проведення ексгумації запросили ГО «Товариство пошуку жертв війни «Пам’ять» із Львова, яка займається перепохованням загиблих військових часів Першої і Другої світових воєн, а також осіб, які зазнали репресій комуністичного режиму. Оглянув місце поховання та останки місцевий археолог, спелеолог, дослідник старожитностей, фортифікацій та топоніміки Володимир Добрянський. Наразі вже викопано 26 кістяків людей.

— Останки знайшли за 400-500 метрів від залізничної колії. Це кладовище могло виникнути в період Другої світової війни. Пов’язую його із діями комуністичного тоталітарного режиму. З приходом більшовиків на західноукраїнські землі усіх неблагоугодних, патріотів, так званих куркулів пакували у вагони й відправляли в Сибір. Вочевидь, на станції в Білобожниці з потягів викидали тіла померлих і ховали неподалік, — каже пан Володимир. — На кістках не виявлено слідів вогнепальних поранень, отже, це мирні мешканці, які померли або від виснаження, або від недуги. Білобожниця на той час була районним центром, тут діяло відділення НКВД. За антропологічним обстеженням кісткової маси померлих визначено, що серед похованих були особи різного віку — немовлята, підлітки, молодь, літні люди. Переважають рештки осіб віком 45-55 років і старших. За кістками видно, що люди хворіли на остеохондроз, артрози, артрити. У трьох осіб на кінцівках є ознаки прижиттєвих переломів.
На приколійному стихійному цвинтарі виявлено ями з кількома останками, складеними один на одного, а є також одинокі поховання. Це свідчить про те, що ховали в різний час. Деякі кістяки лежать напоперек — гробарі не сильно заморочувались. Глибина могильних ям — трохи більше метра. Усі поховання безінвентарні. Лише біля трьох останків знайшли дешеві скляні намистини синього кольору. Коли мертвих викидали з вагонів, то, мабуть, забирали особисті речі, знімали одяг, щоб передати комусь іншому.
Як мені вдалося з’ясувати з краєзнавчої літератури, раніше угіддя, на яких знайшли поховання, належали до села Калинівщина. Сучасні будівлі поруч із заводом зведені вже після Другої світової війни. До того там були поля, які обробляли селяни. Власне тому нема підстав вважати, що поховання можуть бути більш раннього періоду. Останки перепоховають на кладовищі. На дослідження не братимуть. Проте дані про поховання важливі для розуміння минулого — як більшовицька система чинила з нашими краянами.
Важливо, що сучасники не легковажать такими знахідками, звертаються до фахівців. Якщо хтось знаходить останки, обов’язково потрібно повідомити органи місцевого самоврядування, а також Тернопільський обласний центр охорони та наукових досліджень пам’яток культурної спадщини.