«ПтиЧка-невеличка» — під таким нікнеймом в Instagram — дивовижні яскраві малюнки, які хочеться роздивлятися — випромінюють тепло. Творить художні образи на електронному полотні акторка Тернопільського академічного обласного українського драматичного театру ім. Т. Шевченка Наталя Сергеєва-Черненко. На більшості малюнків зображені українки у вишиванці, з намистом, із косою, та є й чоловіки, щасливі пари, діти… З-поміж кольорових смислів повсюди виринають птахи, точніше — «птички-невеличкі», які ніби підносять у височінь. «Людина думкою літає» — такі слова Сковороди надихають Наталю. Талант до малювання акторка відкрила в собі випадково — під час «ковідного» карантину, а глибше занурилась із початком великої війни в Україні. Творить картини, щоб подарувати радість іншим і водночас долучитися до допомоги українським захисникам.

«Театр — моя любов і джерело натхнення»
Наталя майстерно грає на сцені кожну роль: Наталку Полтавку, Оксану в «Запорожці за Дунаєм», Марисю в «Мартині Борулі», Оксану в «Ночі перед Різдвом», Оленку в «Як наші діди парубкували», Мавку в «Лісовій пісні», Мелашку в «Кайдашевій сім’ї» та інші. Її щирі емоції, виразні блакитні очі, ніжна усмішка, довга коса зачіпають. Нотки тонкої жіночої душі присутні і в її малюнках. «Мамо, всі дівчатка подібні до тебе», — каже 6-річний син Андрійко. Черненки — театральна родина. Чоловік Наталі Юрій — актор, старший син, 13-річний Іванко, зіграв Шевченка у виставі «Тарас».

— У драмтеатрі я з 2008-го року, перед тим студенткою грала в масових сценах, — розповідає акторка. — Навчалася в музичному училищі ім. Соломії Крушельницької на курсі В’ячеслава Хім’яка. Власне В’ячеслав Антонович і відкрив мені шлях на сцену. Після школи навчалася в училищі на кравчиню. Часто з подругами бували на виставах. Захопилась я театром завдяки прекрасній драмі «Маклена Ґраса». Змалку люблю співати, ходила в церковний хор у рідному селі на Збаражчині. А під час навчання в училищі долучилася до народного аматорського хору національно-патріотичної пісні «Заграва». Якось ми виступали на Шевченківських днях у Тернополі й мене запримітив В’ячеслав Хім’як. Порадив вступати на театральний курс. І ось уже 14 років театр — це моя любов і джерело мого натхнення. Серед знакових ролей найбільше мені до душі роль Мавки з «Лісової пісні». Мавка — це втілення добра і справедливості.

«Малюю так, як відчуває серце…»
Повномасштабне вторгнення росії в Україну змінило життя українців. Попри всі виклики тернопільська театральна родина тримає культурний фронт. У перші місяці війни хтось із акторів пішов захищати Україну, хтось долучився до волонтерства. Наталя Сергеєва-Черненко знайшла свій спосіб підтримки ЗСУ — малюванням. Люди замовляють одяг та різні речі з її малюнками, частину коштів від виручки акторка перераховує українській армії.
— Малювання — моє хобі, не позиціоную себе як художницю, творю так, як відчуває моє серце. Люблю все, що роблю. На сцені промовляю грою, піснею, а тепер ще й через малюнок. Проте ще кілька років тому я не знала, що вмію малювати, — усміхається Наталя. — Пригадую, в школі вчителька задала завдання виконати реферат і зобразити відомих хіміків. Я перемалювала обличчя з книги. «Гарно передала!» — похвалила вчителька. Не знаю, звідки у мене талант… Брат мого дідуся був учителем математики і гарно малював. Мій дідусь мав ремесло — плів кошики. Часто залучав мене до праці — подавала лозу. Дідусь завжди повторював, що треба вміти щось робити руками. Мабуть, тому я пішла вчитися на кравчиню. Дякую Богові, що змогла ще й відкрити в собі творчі грані.
Коли почався карантин, усі сиділи по домівках, я поринула в малювання. Відкрила на планшеті програмку і виводила пальцем кольорові образи. Це заспокоювало. Спершу на екрані були кольорові абстракції, згодом з’явились образи. Захотіла поділитись — виставила в соцмережі. «Неймовірно!» — писали одні. «Чому не спиш ночами?» — жартували інші. Часто малюю ночами, коли світ притихає. Можу надихнутись якоюсь деталлю, навіть бісеринкою, словом, піснею… Захоплююсь людьми, люблю людей, але іноді зранююсь… Підтримала мене у малюванні й моя сестра, яка з чоловіком-священником і чотирма дітками жила у Херсоні. Війна змусила їх виїхати, але віримо, що наші військові звільнять місто. Сестра планувала зробити благодійну виставку моїх картин у Херсоні. Наразі чекаємо перемоги…

«Із донатів буде на бинт військовим…»
Творче ім’я «ПтиЧка-невеличка» Наталя запозичила з давньої української пісні, яку почула у виконанні Юрія Йосифовича. Її яскраві малюнки хтось порівнює зі стилем Пікассо, хтось — Гапчинської, хтось — Примаченко.
— Співочі пташки — це символ пробудження, близький моїй душі, — каже Наталя. — Коли у мене назбиралося трохи малюнків, подруги підштовхнули втілити їх на речах. «Я б носила кофту з таким принтом», — сказала одна. «А я б хотіла так оздоблене горнятко», — захопилась інша. Проте я не знала, як це втілити. Почалася війна… Минув якийсь час, подолала шок і взялася до праці… Обійшла кілька студій, поцікавилась, як перенести зображення на річ. У фотоательє «Сорока» відтворили малюнок дівчинки з синьо-жовтим прапором на горнятку. Показала в соцмережі, як мені відразу написала тернополянка й попросила замовити для неї два такі горнятка. Тепер роблю з малюнками футболки, светри та інший одяг. Іноді просять роздрукувати картину в рамці. Радію, що мої роботи подобаються і що можу принести користь для захисту України. Це найбільше спонукає до малювання. Особливо поширили соцмережами мій малюнок про голодомор. Щирий відгук приватно написала мені письменниця з Хмельниччини — хоче згодом проілюструвати моїм малюнком обкладинку своєї книги.

Замовляють у мене речі з малюнками українці, які зараз за кордоном. Для них — це часточка чогось рідного. «Це я», — знаходять подібність у моїх картинах. «Намалюй мене», — просять. Попереджаю, що не творю точну копію людини, але творчо передаю особистість. Роблю все з легкою душею і з великим задоволенням. «Цікаво, малюй!» — порадив мені один львівський художник. Добрим словом підтримує мене і тернопільський художник Володимир Дорош. Хоча моя фінансова допомога армії невеличка, але з донатів хоча б буде на бинт військовим… Цей малюнок мені асоціюється з гуцулкою Ксенею, цей — з Оксаною з повісті «Ніч перед Різдвом», цей нагадує Катерину Шевченка — з животиком, коса обрізана, дві пташки горнуться, а одна відлітає (показує в телефоні, — авт.)… Не продумую наперед сюжету, просто малюю, а вранці дивлюся, що вдалося. Іноді дивуюся — виринають цікаві символи… Важкий час переживаємо, але треба бути сильними, додавати барв у повсякдення і не дозволяти ворогу стирати наше щастя.
Побачити малюнки Наталі Сергеєвої-Черненко можна за посиланням: https://www.instagram.com/ptychkanevelychka