Важко зимувати в бліндажах, відігрівати задубілі руки й ноги біля окопної свічки, але наші захисники мотивовані — хочуть якнайскоріше знищити ворога.
Тернополянин Олександр Пільгун дбає про тепло для українських захисників, тож знає всі тонкощі цього волонтерського напрямку. Від літа збирає матеріали для окопних свічок та організовує виготовлення буржуйок.

Окопні свічки

Олександр — айтішник, а від початку масштабного вторгнення ще й допомагає військовим. Його офіс на вулиці Князя Острозького перетворився на штаб допомоги — тернополяни приносять туди бляшанки для свічок, віск. Чоловік щоденно вишукує можливість виготовити чергову партію скоб для укріплення бліндажів і разом з командою вже передали військовим понад 35 тисяч штук! А ще натхненно везе з усіх усюд газові балони для буржуйок.

— Збираю матеріали для свічок і передаю волонтеркам у медичний університет, в центр реабілітації на вулиці Сахарова, бо сам не маю змоги виготовляти, — розповідає Олександр. — Люди принесли нам вже більше тонни парафіну та воску, понад п’ять тисяч бляшанок. Зараз нам бракує парафіну, мусимо закуповувати. Сортую бляшанки, бо хтось робить свічки із малих, хтось — із більших. Хтось забезпечує теплом десантників, хтось — розвідників. Окопними свічками я почав займатись з кінця літа. Тоді я просто збирав бляшанки і відправляв у Дніпро, Кривий Ріг, де на той час вже активно заливали. Зараз все розходиться між тернопільськими штабами. Свічки ще теплі, а їх вже завантажують в дорогу, бо великий запит. На деяких позиціях захисникам не можна грітися буржуйкою, не можна розпалювати відкритий вогонь. Хлопці у лісах гріються біля свічок, підігрівають над ними сухпайки, готують каву, чай. Біля свічок у великих бляшанках сушать одяг. Окопні свічки не димлять. Розвідники беруть з собою у наплічник маленькі свічечки.

Фронтові буржуйки

Разом із небайдужими краянами пан Олександр вже передав на передову 35 буржуйок та труби до них. Усі фронтові пічки — зі старих газових балонів. Переробляє їх безкоштовно майстер Михайло Гуменний.
— Щоб назбирати балонів, довелося об’їздити мало не всю Тернопільщину, — каже волонтер. — Маємо майстра, який вміло перетворює газові балони на буржуйки. Проте щоразу все важче знайти балони. У людей закінчуються запаси.

Виготовляти нові буржуйки — дорого. Знайомий коваль із Вінниці взявся разом із помічниками робити пічки із листів бляхи. Розробили гарний дизайн, оздоблюють тризубом. Але на матеріали для такої буржуйки потрібно понад чотири тисячі гривень. Це чималі гроші. До того ж наші військові переміщаються на фронті, не завжди можуть все перевезти, шкода викидати. Знаю, що іноді просто віддають буржуйки місцевим мешканцям. Але добре, що так — все одно хтось буде грітися!
На передовій не можна палити, диміти, щоб не здати позиції ворогу. Тепловізори «бачать» тепло, дрони фіксують дим… Треба бути максимально обережними. У тилу, звісно, буржуйки — порятунок від холоду. Синоптики обіцяють цьогоріч не надто сувору зиму, але цілодобово перебувати на вулиці чи в бліндажі непросто. Маємо й далі дбати про тепло для військових.

Іванко і Максимко зібрали всі балони у селі

— Коли ми їздили селами і шукали балони, люди чули навіщо — з радістю віддавали, а ще хотіли нас навантажити картоплею, капустою, — усміхається Олександр. — Кожен прагне допомогти нашій армії, чим може. До речі, у нас є двоє юних помічників з виготовлення буржуйок — 13-річний Іванко і 10-річний Максимко із села Семиківці Золотниківської громади. Заїхав якось наш майстер туди, розговорився з людьми. «Ми теж хочемо допомагати ЗСУ, але важко у селі щось таке корисне придумати…» — зізналися хлопці. «Знайдіть балони!» — пожартував майстер. Хлопці раді старатися — запитали вдома, вмовили дідуся віддати два балони, обійшли ледь не все село. Щодня знаходили по балону! Ми були вражені їхнім ентузіазмом. Купили їм м’яч, цукерки. З такими волонтерами зігріємо ще не одну бригаду.
Сподіваємось на перемогу ЗСУ наступного року, якщо нам допомагатимуть зі зброєю. Не треба недооцінювати противника — має запаси зброї та зазомбоване населення як мобілізаційний ресурс. Ми чекаємо-чекаємо, що може нарешті росіяни вийдуть на акції протесту, а вони схилили голови і йдуть до військкоматів. Потрібно перемогти ворога на полі бою, про перемовини не може бути мови.