На момент аварії водій був у критичному стані сп’яніння — ледве тримався на ногах, мало що усвідомлював. Алкотестер показав у випарах із його ротової порожнини 2,34 проміле алкоголю, а ось у висновку експертизи на основі забору крові вказано 3,17 (!) проміле. У такому неадекватному стані він сів за кермо, наслідки могли бути фатальними… Юрчикові тоді було 8 років. Хлопчик вижив, але отримав численні травми і переломи. За ці роки він переніс багато операцій.

У серпні 2021-го року Тернопільський міськрайонний суд оголосив вирок Володимиру Суховеру — вісім років тюрми і позбавлення права керувати автомобілем упродовж трьох років. Тернопільський апеляційний суд залишив у силі вирок суду першої інстанції. Проте Суховер не погодився і звернувся до Верховного Суду. Наприкінці 2022-го Касаційний кримінальний суд заслухав справу і погодився із визначеним вироком попередніми інстанціями.
Володимир Суховер брав участь у засіданні онлайн із закладу відбування покарань. Мами Юрчика Наталя Чорна та її адвокат, а також захисник підсудного долучилися через відеоконференцію з Тернопільського міськрайонного суду.

— Свою вину визнаю повністю, щиро каюся, — виступив Володимир Суховер. — Я не хотів цього, аварія сталася з необережності. Суди не врахували, що я раніше не був судимий, маю позитивну характеристику, не перебуваю на обліку в лікарів. Не враховано, що потерпілому заподіяно тілесні ушкодження, а не спричинено смерть. Було відшкодовано витрати на лікування в обласній лікарні та за проведення судових експертиз. Я одружений, маю двох неповнолітніх дітей, яким 2 і 13 років. На даний час я працевлаштований, відшкодовую моральну шкоду. Не заслуговую на максимальне покарання. Стосовно цивільного позову, то, безумовно, він має бути задоволений, бо людина зазнала страждань, я в тому винен, але 700 тисяч гривень — це завищена сума. У мене нема таких коштів. Вирок занадто суворий. Я нікого не вбив. Чому максимальне покарання?

— Нема сил слухати виправдання водія… Бог вберіг Юрчика, помалу повернеться при допомозі лікарів до повноцінного життя, але що нам довелося пройти за ці два роки, — ледве стримувала емоції мати постраждалого хлопчика. — Якби Суховер зрозумів свої дії, то просив би пробачення, хоч трохи допомагав на лікування дитини. З Юрчиком досі спілкується психолог, бо він не може позбутися страху. Сім разів син переніс наркози під час операцій. Заяви підсудного про допомогу Юрчикові — голослівні. Станом на 1 листопада 2022 року через виконавчу службу нам надійшло від нього 356 гривень 80 копійок. На яке лікування вистачить цих грошей? Розумію, що він — у тюрмі, не має сильного доходу, то хай би ішов воювати, а то сидить у теплій камері на утриманні держави. Мій племінник загинув влітку на фронті… Інші хлопці на передовій у болоті, під обстрілами. А Суховеру все легко обходиться… Досі лікуємо Юрчика, бо ноги лише частково відчуває, з тазом досі проблеми. Щомісяця проходить обстеження на МРТ. Ніхто з рідних водія навіть не поцікавився, як дитина, чи потрібна нам якась допомога. Я носила Юрчика на руках, щоб доправити до лікаря, а у брата водія є автівки. Ні разу не запропонували підвезти. Юрчик просив, щоб я сказала в суді, аби ти хоч йому ровер відкупив. Як зможе, буде возитись (плаче, — авт.). Вирок — справедливий. Нехай буде уроком для інших, щоб не сідати за кермом у нетверезому стані.