Ольга — у вишитій сукні та босоніжках на підборах, Влад — у військовому одязі й берцях. Нині у молодого подружжя спільне прізвище Владика і мрія про щасливе життя у вільній Україні. Задля останнього Влад разом із побратимами робить усе можливе в складі ЗСУ. Військовослужбовця відпустили додому на кілька днів на приємну подію — одруження! Закохана пара зареєструвала шлюб у Бережанах — рідному місті Ольги. Влад родом із міста Подільськ Одеської області. Уже третій рік він несе службу в одній із бригад на Тернопільщині. Познайомилися з Ольгою торік через соцмережу. Минулих вихідних вони стали на рушничок щастя. Влад вже подався у свій підрозділ. А Ольга — чекає його! Тепер ще з більшим трепетом. Про свою історію кохання серед буремних подій війни Ольга розповіла «НОВІЙ…».

Від повноліття Влад захищає Україну

Ольга працює фармацевтом в аптеці у Бережанах, паралельно навчається в Тернопільському національному медичному університеті ім. І. Горбачевського. Влад після закінчення училища залізничного транспорту ніс строкову службу в Львові, а згодом підписав угоду на участь в операції об’єднаних сил. Був переведений на Тернопільщину, в попередні роки ніс службу на Луганщині.
«Від повноліття Влад — у строю. Нині йому 21 рік, він надзвичайно свідомий і відповідальний. Має мужній характер, щирий у почуттях, — каже Ольга. — Торік у листопаді ми познайомилися через Instagram. Влад побачив мене серед спільних друзів, написав, почали спілкуватися. У нас виявилися близькі інтереси. Спершу Влад ніс службу на Тернопільщині, нині — на запорізькому напрямку. Якось йому дали тиждень відпустки. Не зізнався мені, бо запланував освідчення. Приїзд Влада до Бережан був для мене несподіванкою! При допомозі моїх друзів і сестри організував зворушливу зустріч. Запросили мене прогулятися містом. Перед тим Влад писав, що буде на завданні кілька днів, тож не зможе телефонувати. «Все розумію. Чекаю на дзвінок!» — відповіла. Отож прогулюємося ми з друзями, як раптом біля нас зупиняється автівка й виходить Влад із букетом квітів. Здивування, сльози радості… Емоції переповнювали! Освідчився і подарував мені перстень. «Так!» — відповіла я. Згодом ми вирішили узаконити наші стосунки, а весілля справимо вже після перемоги».

«Медові» вихідні серед воєнних буднів

На урочистість до Бережанського відділу ДРАЦСу Західного міжрегіонального управління з Ольгою та Владом прийшли друзі. Без музики, без високих промов, але щиро й зворушливо.
«Вільні, закохані, нескорені… З таким гаслом нині молоді люди будують своє майбутнє, поєднуючи долі в нові, міцні українські родини. Для нас стало звичним перехрещення мужніх і ніжних рук, поєднання «пікселю» і витонченої сукні, важких військових берців і делікатних черевичків на весільному рушнику. В обіймах Влада вона, як маленька пташка. Для нього Оля — його душа. Бережіть себе, наші мужні воїни! Ваші кохані зносять молитви за вас, за майбутнє, за Перемогу!» — привітали молодят у ДРАЦСі.

«На розпис до нас прийшли найближчі друзі. Батьки Влада не змогли приїхати, тож родинне святкування надолужимо згодом, — усміхається Ольга. — Побратими чоловіка телефонували — вітали. Цей наш прекрасний день зафіксував на світлинах фотограф. Ми навідалися в урочище Монастирок, прогулялися біля озера в Бережанах, на околиці міста серед мальовничих краєвидів. Наступного дня поїхали до батьків Влада. Побували в Одесі. Влаштували собі «медові» вихідні! А далі чоловік повернувся на службу. Коли є можливість, спілкуємося по телефону. Влад наразі у більш-менш безпечній зоні. Проте він із побратимами виїжджає на «нульові» позиції, тож ризик є завжди. Хвилююся, вболіваю і вірю, що Бог допоможе і все буде добре. Почуття додають чоловікові сил у тих непростих обставинах. Каже, що я — його підтримка й мотивація, що має задля кого воювати. Влад — сильний духом. Тримає оборону задля нас усіх: своїх батьків, двох молодших братиків, за мене й моїх рідних. Захищає свій дім і свою країну.
Війна триває, але не маємо права ставити життя на паузу, зациклюватися на важких думках, потрібно рухатися вперед і вірити у краще. Молоді треба створювати сім’ї, народжувати дітей, бо все це — майбутнє України. У ці важкі роки нам всім ще більше потрібна підтримка і розуміння один одного. Невідомо, коли закінчиться війна, а життя у нас — одне. Треба жити!»