Степан Луб’янський до ночі засиджується над вишиттям. Вправно нанизує бісер на полотно, безмежно радіє результату. Цьогоріч хлопець закінчив 9-ий клас Заліщицького навчально-реабілітаційного центру. Змалку зростає без опіки батьків. Замість відпочити на канікулах, вишиває на замовлення, бо хоче купити собі новий телефон і мати кишенькові. Вперше Степан взяв бісер у руки в початкових класах. Навчила його творчій, здавалось би не чоловічій, справі вчителька. Відтоді вишивання захопило юнака. Про своє красиве і водночас копітке хобі Степан розповів «НОВІЙ…».

— У початкових класах я спробував вишивати бісером, — пригадує юнак. — Це були простенькі візерунки. Допомогла мені освоїти техніку вчителька Ганна Йосипівна. У п’ятому класі вишив картинку з маками для нашого класу. Іншу з ведмедиком не завершив, бо бракнуло бісеру (усміхається, — авт.). Згодом закинув справу. І лише цьогоріч знову взявся за вишиття. Купив полотно зі схемою, бісер і взявся до роботи. Вишив за 10 днів. Хочу зробити подарунок своїй знайомій. Показали мою роботу в учительській — похвалили. Це ще більше надихнуло! Згодом мене попросила одна вчителька допомогти їй вишити манжети на сорочку. За чотири дні впорався! Потім вишив дитячу сорочку на замовлення. Люди віддячують мені за старання. Приємно, що роблю те, що люблю, і ще й маю маленький заробіток. Звісно, хотілося б піти з хлопцями на бадмінтон чи прогулятися Заліщиками, але маю мету — заробити на телефон, тому самоорганізовуюся і вишиваю.

У Степана є ще старші брат і сестра та молодша сестра. З матір’ю хлопець практично не спілкується, більшість часу мешкає в навчальному закладі.
— При живих батьках я, на жаль, почуваюся самотнім, — зітхає хлопець. — Відразу після народження мене залишили в дитячому будинку, потім мама забрала. Проте ненадовго — опинився в інтернаті. Така ж доля в мого брата і сестер. Свого батька я взагалі не знаю. У матері бував на канікулах, але це лише сумні спогади… Рідну матір не можна засуджувати, тож просто все відпустив. Додому тепер майже не навідуюся. Мою старшу сестру свого часу вдочерила інша сім’я. Нині вона несе службу в ЗСУ, спілкуємося з нею, іноді передає мені гроші. Але радію, що можу й власними руками заробити якусь копійку! Сиджу до пізньої ночі, дзьобаю бісер — хочеться побачити результат! Собі ще поки що не вишив сорочку, раніше купив готову — зеленого кольору. Дуже хочу створити для людей ще багато красивих вишиванок!