Четвер, 04 червня 2026
• Відкрий свої «Ресурси»: у Тернополі відбулися 13-ті Наукові пікніки • У Тернополі в приміщенні ТЦК знайшли застреленим 46-річного чоловіка • Пройшов шість кілометрів. На Тернопільщині розшукали 6-річного хлопчика • Бенефіс Оксани Малінович: яскрава, багатогранна і натхненна • Перекинувся на саморобному тракторі… Смертельна аварія на Кременеччині • У Скалатському замку захисник України створив нову сім’ю • Тато загинув на війні, мама померла… Четверо дітей залишилися сиротами • У Теребовлі за день здали 45 літрів крові для військових • Дефіле у вишиванках в Тернополі і концерт просто неба • Юні музикантки з Тернополя здобули два гран-прі на міжнародному конкурсі • Бузок, що не в’яне: у тернопільській бібліотеці відкрили виставку вишитого мистецтва • “Нас не зламати!”. Компанія “ARS” показала наслідки руйнувань після ворожої атаки • Російський шахед знищив склад кондитерського магазину “Тортіно” • Понад 50 цілей. Тернопільща зазнала наймасштабнішої атаки росії… • Галицький камерний оркестр зіграв відомі хіти для поранених військових • У Тернополі відбудеться Міжконфесійний фестиваль-конкурс духовної пісні «Я там, де є Благословіння» • «Мрію голос твій почути, мамо»: у Тернополі до Дня матері виступить Національна капела бандуристів • Трагедія у Байківцях: під час будівельних робіт загинув 63-річний чоловік • Зняв свій портрет з Алеї надії: Іван Дробоцький з Шумщини повернувся з полону • Тернополяни витрачають до 60% зарплати на оренду житла
«Перехрестилися, думали, що вже все…»

Автор: Опубліковано: 10 Серпня о 11:00 84


Сергій Бучинський із Теребовлянщини звільняє Україну від окупантів.


Сергій Бучинський із села Ласківці Теребовлянської громади торік вдруге пішов на війну. У 2015-2016 роках ніс службу в 56-ій мотопіхотній бригаді, а в 2022-ому долучився до 44-ої окремої артилерійської бригади ім. Данила Апостола. За цих півтора року масштабної війни разом із побратимами пройшов гарячі точки, зокрема, воював на бахмутському напрямку, нині бере участь у контрнаступі в Запорізькій області. Не раз потрапляв під обстріли, ризикував життям, але знаходить сили, щоб продовжувати боротьбу.

— 24 лютого 2022-го я прокинувся о 5-ій ранку. Погодував собаку, приготував собі сніданок. Увімкнув телевізор і жахнувся від новин — почалося вторгнення, — пригадує Сергій. — Раніше я ніс службу в зоні бойових дій, тож розумів, що треба й далі йти захищати країну, бо ніхто за нас цього не зробить. Десь о 8:30 прийшла представниця військкомату і попросила навідатись для уточнення списків. Пройшов медогляд і наступного дня вже був на службі. Зустрів у військкоматі односельчанина Василя. Разом нас відправили до Тернополя, потім — на Житомирщину. Ми з побратимами тримали оборону біля Чорнобиля. Згодом пройшли навчання на полігоні й нас відправили на бахмутський напрямок, де воювали тривалий час. Нині виконуємо бойові завдання на запорізькому напрямку.

Різне довелося пройти на фронті… Якось їхали з побратимами вантажівкою на Донеччині й потрапили під обстріл. «Пацани! Ховайтесь — летить…» — крикнув побратим «Махно». Гуп-гуп — по нас. Кинулися в яму на узбіччі. Погриміло добряче. Падало за 50 метрів… Мабуть, росіяни дронами засікли і вдарили. Минуло кілька хвилин, піднялися й помчали на всіх парах. Перехрестилися, думали, що вже все… Ми везли тоді газові балони, несправну гармату, яка й стримала нас у кузові. Інакше повилітали б від ударної хвилі. Але якось минулося. Відхекалися, почали жартувати. У таких ситуаціях гумор додає сили. Іншого разу нас теж обстріляли. Заїхали на позиції до побратимів забрати речі, як росіяни почали гатити. Ми тоді грузли автівкою в болоті, не могли швидко виїхати. Якщо не в силі вплинути на ситуацію, то скручуєшся в позу ембріона і застигаєш. Мозок сприймає події в уповільненому режимі: здається, що якби летіла муха, то бачив би, як помахує крилами. І це при тому, що я вже не вперше на війні. Пригадую, у 2015-ому в складних ситуаціях на фронті мене охоплювала паніка. Проте страх — це нормально.

Дивлячись небезпеці в очі, пробігає думка: «Господи, якщо попаде, то нехай відразу забере». Не хочеться залишатися калікою… Якось за одну ніч ми втратили 12 побратимів… Кровопролитна війна, сильна втома, недоспані ночі, життя в землі. Ніби й звик, але іноді загляну в соцмережі — бачу фото щасливих друзів на пікніках чи відпочинках, переведу погляд на бетонну підлогу — зависаю. Наче різні світи… Водночас розумію, що ми тут воюємо для того, щоб в тилу був спокій. Ми тут — задля своїх рідних. Хочу, щоб моя донька жила в мирній країні. На фронті найбільше додає сил думка, що мої найрідніші — в безпеці. Зателефонував до сестри, розказала, що пече торт, приготувала салат для племінника на день народження. Звичайні буденні розмови, особливо через відеозв’язок, дають тимчасове відчуття домашнього затишку. Сповнює внутрішніми силами розмова з коханою людиною, її усмішка, яку бачу через екран телефона. Коли серце наповнене теплом, а думки — вірою в перемогу, легше долати труднощі, легше пройти цю важку війну.


Джерело: НОВА Тернопільська газета

Нещодавно опубліковане

Сьогодні у Тернополі відбулися 13-ті Наукові пікніки — один із найбільших щорічних науково-популярних фестивалів міста...


Рубрика: , Опубліковано: о 20:26


Його смерть підтвердили у пресслужбі Тернопільського ОТЦК та поліції області...


Рубрика: , , Опубліковано: о 13:00


У неділю, 17 травня, близько 6:30 до відділення поліції №3 м. Гусятин надійшло повідомлення про зникнення 6-річної дитини...


Рубрика: , Опубліковано: о 14:52


Акторка Тернопільського драмтеатру, заслужена артистка України Оксана Малінович відзначає ювілей...


Рубрика: , , Опубліковано: о 11:45


На спецлінію Кременецького райвідділу поліції надійшло повідомлення про те, що в селі Переморівка у результаті ДТП загинув чоловік...


Рубрика: , , Опубліковано: о 11:28


Найпопулярніше цього тижня

Теми дня
24 Травня
17 Травня
16 Травня