Упродовж 27-28 травня в Марійському духовному центрі «Зарваниця» відбувалася науково-практична конференція на тему «Слово і церква: українське національне і духовне відродження у ХІХ столітті». Участь у заході взяли представники духовенства та члени наукової спільноти — літературознавці, мовознавці, історики, митці, педагоги та інші фахівці з різних областей України. Це вже друга така тематична конференція у Зарваниці. Торік представники інтелігенції апелювали до духовно-культурних домінант української ідентичності. Голова оргкомітету конференції — єпископ-помічник Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ, владика Володимир Фірман.

— Чи на часі проводити наукові конференції? На часі! Рано чи пізно закінчиться війна, тож ми вже маємо думати про преображення України, про внутрішнє оновлення кожного із нас. Навіть митрополит Андрей Шептицький у 1941 році, коли лютувала Друга світова війна, написав книгу «Як будувати рідну хату?», — зазначив доктор літургійних наук, синкел у справах мирян Тернопільсько-Зборівської архиєпархії, голова богословської комісії Тернопільського обласного товариства ім. Т.Шевченка отець Іван (Андрій) Говера. — Росія намагається знищити українську націю впродовж століть, тому обрана тема конференції — надзвичайно актуальна. Ворог нині бореться за наші душі, за наше національне, інтелектуальне і культурне надбання — знищує музеї, видавництва, твори мистецтва, освітні заклад. Нам потрібно опертись на досвід патріотів із минулого, озброїтись ідеями, як протистояти ворогу, як зберегти свою ідентичність і залишитися нацією. Церква в усі часи становлення України брала активну участь в національних і суспільних процесах, а через слово намагалась укріпити віру свого народу.

— Знаково, що збираємось у цьому святому натхненному вірою місці! Завдяки конференціям відкриваємо «білі плями» з історії України. Просвітницькі товариства й організації минулих століть об’єднували довкола себе прогресивну молодь, науковців, духовенство. Їхня праця підготувала ґрунт, на якому зросли наступні покоління українців. Роль слова — неоціненна. «Я на сторожі коло їх поставлю слово», — писав Шевченко. Словом пробуджуємо, доносимо правду, вселяємо віру, — переконана співорганізаторка заходу, мистецтвознавця Наталія Кіналь-Кутна.

Учасники конференції виголосили доповіді про роль проукраїнських товариств і спільнот ХІХ століття, які тримали фундамент нашої нації. Про місце Кирило-Методіївського братства у суспільно-політичній та культурній історії України розповів доктор філологічних наук, заслужений професор Львівського національного університету ім. Івана Франка Василь Івашків.

— Кирилометодіївці проповідували українську незалежність, доносили свої ідей до громадськості, прагнули побудови суспільно-політичного устрою держави на християнських засадах. Через таку позицію зазнали жорстоких переслідувань російської імперської влади. Під час нинішньої конференції я презентую перевиданий «Закон Божий» (Книги буття українського народу»), в якому вміщено тексти програмних документів Кирило-Методіївського братства. У завершальних словах цієї книги — віра в те, що Україна буде незалежною. Наше покоління продовжує цю боротьбу за незалежність.

Під час круглого столу «Важливість українських духовних і національних процесів ХІХ століття для сучасного розвитку України» своїми думками поділилась кандидатка філологічних наук Леся Вашків із Тернополя.

— Нас згуртувала дуже важлива тема, що засвідчує єдність духовенства УГКЦ і частини світської інтелігенції, яка розуміє, що слово і церква завжди були єдині в Україні, — наголосила Леся Петрівна. — Живемо в такий час, що потрібно критично мислити та конструктивно діяти. Доречною настановою для нас є епіграф Пантелеймона Куліша із «Зазивного листа до української інтелігенції» (1882 р.): «Духа не угашайте» — за апостолом Павлом, «Живий живе гадає» — за народною мудрістю, а за Спінозою — вільна людина має думати не про смерть, а про життя. Ключова думка твору Куліша — «До гурту, паненята з мужичатами! До гурту рятувати святе наслідцє — слово! Воно-бо — скарбіння нашого духа. Воно — великий завіт незазнаної нашої предківщини. Воно — правдиве пророкуваннє нашої будущини… Бо не оперте ні об церкву, ні об школу і пресу, воно зникне собі, мов той недорід, що йому не судилося й на світі жити».

Кульмінаційним моментом конференції стала презентація монографії «Вплив Андрея Шептицького на суспільне і культурно-просвітницьке життя в Галичині кінця ХІХ – першої половини ХХ століття» кандидата історичних наук, громадсько-політичного діяча Любомира Крупи, який віддав життя за Україну. Підготували до друку монографію Героя його мати Марія Крупа та сестра Наталія Дащенко. Про цінність праці Любомира розповіла докторка історичних наук, професорка Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка Леся Алексієвець. Дружина Героя Ірина Крупа поділилась щемливими спогадами про чоловіка. Тернопільський художник Олег Кіналь презентував на зустрічі портрет Любомира Крупи-Воїна, який до останнього подиху залишався великим патріотом і християнином.