Про смерть повідомили його колега Йоханан Петровський-Штерн та літературознавиця Тамара Скрипка, – пише сайт української діаспори “Стожари”.

“Тарас Гунчак був не лише інтелектуалом та ерудититом, а й людиною високого громадського обов’язку. З його ініціятиви і при діяльній учaсті було створено Фонд допомоги Україні, курси з української мови, літератури, історії для вчителів та офіцерів України, журнал “Військо України”, 14-томне видання “Тисяча років української суспільно-політичної думки”. І це далеко неповний перелік справ, для здійснення яких Тарас Гунчак віддав свої здібності й сили. Він жив на благо і високу честь України”, – йдеться у повідомленні Тамари Скрипки.

Українським читачам Тарас Гунчак відомий передусім за невеликою книжкою в яскраво-червоній обкладинці під назвою «Україна: перша половина XX століття: Нариси політичної історії», що вийшла у 1993 році і яка є розширеним варіантом курсу лекцій, що професор Гунчак читав восени 1991 року в декількох навчальних закладах Києва. Ця книжка і зараз залишається одним із найбільш проникливих, написаних блискучою мовою, та вже класичним оглядом української політичної історії першої половини ХХ століття. На початку 1990-х ця книжка була чи не найкращим джерелом, з якого українці могли дізнатися про визвольні змагання, голодомори та репресії.

Тарас Гунчак народився 1932 року в селі Старе Місто поблизу Підгайців. Дитиною під час Другої світової війни був кур’єром ОУН, 1944 року разом з батьками виїхав в еміграцію, з 1949 року – в Сполучених Штатах. В нью-йоркському Фордгемському університеті здобув ступінь бакалавра (1955) і магістра (1958); докторат захистив у Віденському університеті (1960).

Від 1960 і до 2004-го року викладав у Ратґерському університеті (професор історії й політичних наук). Був редактором дослідження «Російський імперіалізм в історичній перспективі» (1973), співпрацював з «Єврейським журналом соціальних досліджень», «Східно-Європейським журналом», «Українським істориком».

Автор праць з історії української революції 1917–1921 рр., україно-польських взаємин 1918–1921 рр., української суспільно-політичної думки 20 ст., Української повстанської армії.

Редактор та співредактор багатьох наукових студій та збірників документів і матеріалів, зокрема: “Russian Imperialism from Ivan the Great to Revolution” («Російський імперіалізм від Івана Великого до революції», New Brunswick, 1974), Петлюра С. “Статті, листи, документи” (Нью-Йорк, 1979, т. 2), “The Ukraine, 1917–1921: A Study in Revolution” («Україна 1917–1922: Дослідження революції», Cambridge, 1977), “Ukraine and Poland in Documents, 1918–1922” (“Україна і Польща в документах, 1918–1922”, New York, 1983, vol. 1–2), «UPA in the Light of German Documents» (“УПА в світлі німецьких документів” у “Літописі УПА”, Торонто, 1983, т. 6–7), “Українська революція: Документи 1919–1921” (Нью-Йорк, 1984), Українська суспільно-політична думка в 20 столітті” (Мюнхен, 1983, т. 1–3); “Тисяча років української суспільно-політичної думки” (К., 2001, т. 1–9). «Ukraine: The Challenges of World War II» («Україна: Виклики 2-ї світової війни», Лангам, 2003).

Автор книг:

«В мундирах ворога» (К., 1996),
«On the Horns of a Dilemma: The Story of the Ukrainian Division Halychyna» («На рогах дилеми: Історія української дивізії “Галичина”», Лангам, 2000),
«Україна: Перша половина ХХ століття. Нариси політ. історії» (К., 1993),
«Україна ХХ століття» (К., 2005),
«Спогади – стежки життя» (К., 2005).
Був невтомним активістом наукового та громадського життя української діаспори у США, з 1984 по 1996 рік – редактор журналу «Сучасність». 8–10 вересня 1989 р. брав участь в установчому з’їзді Народного руху України. У 2008 році нагороджений Орденом «За заслуги» III ступеня.

63 роки Тарас Гунчак прожив із своєю дружиною Олею Карпенко. Їхня родина була взірцем патріотизму та відданості українській ідеї.

Тарас Гунчак – дядько Марка Паславського – українського героя, який народився в США, прийняв українське громадянство та став на захист України від російської збройної агресії. Маркіян Паславський загинув під Іловайськом у 2014 році.