Страшна звістка про смерть чоловіка сколихнула громаду напередодні. Внаслідок важкого поранення в одному із київських госпіталів серце Романа зупинилося.
25 грудня 2024 року на Різдво «на щиті» Роман приїхав додому назавжди…
Кортеж із тілом Героя проїхав селами Великогаївської громади, де чисельно його зустрічали жителі, священники, представники влади, рідні та знайомі, щоб попрощатися. У рідному Дичкові колону супроводжували сотні людей. У батьківському будинку воїна Романа священнослужителі Великобірківського деканату відправили Парастас. Опісля кортеж вирушив до храму, де розпочався Чин похорону. Із болем у серці прощався із рідним братом отець Юрій Гаврилишин.

У часі проповіді ієромонах Василь Іванів, духовний наставник загиблого, звернувся до батьків Романа, щоб подякувати за сина.
“Надзвичайно важко сьогодні знайти слова, щоб описати, якою відкритою людиною був Роман. Від імені усіх нас я дякую вам, мамо і тату! Ви виховали дійсно захисника, патріота, який заради усіх нас віддав своє життя. Роман був дяком на нашій парафії, він був моїм помічником. Разом ми багато організували. “О Матінко Божа, краса непорочна, о раю”, коли ця пісня зазвучала у нас на церковному подвір’ї, єпископ Василій заплакав, – пригадував отець-ієромонах, – а я кажу: «Це Романа пісня. Він її написав». Роман гуртував навколо себе людей, організовував духовні концерти. Він був людиною від Бога”, – сказав отець Василь Іванів.

Загиблий Роман Гаврилишин був старшим солдатом 15 мобільного прикордонного загону Національної гвардії України. У жовтні цього року під час виконання бойового завдання на Сумщині отримав важке поранення. Два місяці за життя чоловіка боролися київські лікарі, та, на жаль, серце не витримало.
З військовими почестями захисника поховали на місцевому цвинтарі. Без батька залишилося доньки Софія і Вероніка, без чоловіка – дружина Ольга.

Вічна та світла пам’ять Герою України!