Тепер витравлює окупантів із української землі. На сторінці 44-ої окремої артилерійської бригади ім. Данила Апостола розповіли про розвідника на псевдо Віндовс.

Родом із Тернополя, уперше був мобілізований у 2015 році, в часи АТО. Тоді він потрапив до підрозділу артилерійської розвідки, там пройшов і фахову, і бойову підготовку.
Тоді, під час навчань, і з’явився позивний «Віндовс».

— У групі було 24 хлопці, і 23 з них були інформатиками, — пригадує. — Зауважили, що моє прізвище дуже схоже на назву однієї з операційних систем.

У 2022 році, з початком повномасштабного вторгнення росії, він вдруге вирішив стати до лав захисників, мобілізувався уже за власним бажанням.

— Це моя країна, тут мій дім, моя сім’я, — каже. — Тому навіть не роздумував, коли почалася ця війна. Думаю, кожен дорослий чоловік у перший рік війни мав би бути в армії.
Військову підготовку Віндовс пройшов за кордоном, у Польщі.

Навчання були для нього додатковою мотивацією. Поляки ставилися до наших солдатів дуже тепло. Американці теж підтримували. Дехто навіть хотів воювати разом із ЗСУ, але їхні контракти цього не передбачають.

Упродовж війни він побував на різних напрямках — Житомирщина, Запорізький та Донецький напрямки. Він разом із командою займається визначенням географічних координат для артилерійських ударів.

— Ми глибоко закопані, нас не видно, не чути, — розповідає те, що можна сказати, розвідник.

— Ведемо спостереження, фіксуємо, звідки ворог планує обстріл, визначаємо координати, а далі працює наша артилерія.

На запитання про найяскравіші спогади з війни, Віндовс відповідає з усмішкою: «Тут постійно небезпечно, важко щось конкретне згадати. Я — оптиміст, тішуся, що маю злагоджену команду».

Найбільше, що гнітить нашого героя, — це цинізм ворога. Його вражають розстріли наших полонених. Коли наші годують їхніх, лікують — вони знущаються, розстрілюють.

— Це історія росії: вони ніколи не були людьми, — зневажливо обурюється співрозмовник. — Вони скрізь змітали цілі нації. Цього варто було очікувати.

Такі роздуми стають додатковим стимулом боротися до кінця. З гордістю згадує контрнаступи ЗСУ, завдяки яким вдалося звільнити частину окупованих земель.

— Ми працювали 24/7, — розповідає. — Наші йшли в атаку, а ми забезпечували їхню точність: все гуділо, горизонт горів, колони ворога знищувалися одна за одною. Це було ефектно. Численні поголів’я окупантів ішли на концерт до Кобзона.

На його станції контрбатарейної боротьби бачать усе. В озброєнні сторін є різниця.

— У своєму квадраті ми фіксуємо всі снаряди, міни, ракети, РСЗВ, що летять звідти, — веде далі розвідник. — У них техніка гірша, ніж американська, але засікти нас вони можуть і дати відповідь. Ми якісно в плюсі, але кількісно з росією не зрівняємося. Вони беруть масовістю, купують снаряди у корейців, іранців. Але на нашому напрямку ми стоїмо міцно і не відступаємо. Це артилерійська війна, така як є.

Він не приховує здивування, що вороги не шкодують ні мільярдів доларів, ні людей, ні техніки. Мовляв, вони могли б побудувати дві нові росії, розвиватися, створювати для себе краще життя, а витрачають усе на війну.

— У нас варіантів немає — маємо захищатися, — промовив Віндовс.

На запитання про мрії після Перемоги перше і головне — повернутися до сім’ї. Щодо роботи — він має чіткий вектор, ним і піде.

— Я бачив, як живуть за кордоном, — каже. — Нам треба прагнути до кращого, розвиватися і вчитися на їхньому досвіді. У нас є всі можливості, головне — використати їх після Перемоги.