Після одного з ворожих обстрілів він опинився під завалами, де пробув майже добу. Далі були численні операції, ампутація ніг та місяці реабілітації. Нині Назар працює інспектором “Служби 102” при обласній поліції та надає допомогу тим, хто її потребує.
Стати на захист своєї країни – свідомий вибір Назара Вікторовського, який до повномасштабного вторгнення працював помічником машиніста тепловоза.

Про захисника розповіли його колеги із відділу комунікації поліції Тернопільської області.

24 лютого 2022 року він, як і тисячі інших українців, зрозумів, що його місце серед захисників.

«Наприкінці лютого я пішов на війну добровольцем, відчував себе потрібним і знав, що це правильний вибір. Прослужив два місяці в роті охорони ТЦК, а тоді мене направили до однієї з бригад, де я пройшов двомісячний курс бойового злагодження. Згодом нас відрядили в зону бойових дій на Донеччину», – згадує Назар Вікторовський.

Жодного разу не пошкодував про своє рішення. Чоловік переконаний – якби не важке поранення, то досі був би в лавах ЗСУ. Втім, ворожий ракетний обстріл населеного пункту, де дислокувався його підрозділ, назавжди змінив життя захисника.

«Це був ракетний обстріл, ворог точно знав куди цілив. Ми дислокувалися у п’ятиповерховій будівлі. Прицільний удар – і будинок зруйновано. Я перебував на другому поверсі, там мене й завалило плитами. Коли прийшов до свідомості, то одразу відчув сильний біль у ногах. Кінцівками поворухнути не зміг – вони були під бетонною конструкцією трьох верхніх поверхів», – розповідає Назар.

Під завалами Назар чув голоси, звуки техніки і розумів, що проводиться рятувальна операція. Він кликав на допомогу, аби дати зрозуміти, що живий. Пригадує, як нестерпний біль в ногах лише посилювався і відчував, що поступово німіє все тіло.

«Я усвідомлював, що в будь-який момент можу втратити свідомість. З останніх сил намагався руками відкидати каміння навколо себе і випадково знайшов дві пляшки води. Якби не ця вода, я б втратив свідомість і рятувальникам набагато важче було б мене шукати. Думаю, вода теж врятувала мене», – з болем у голосі ділиться спогадами боєць.

За 19 годин під завалами захисник втратив обидві кінцівки – їх довелося ампутувати. Але тоді Назар про це не думав, а просто дякував, що залишився живий. Після ампутації ніг лікарі рятували нирки Назара, а згодом довелося зробити ще сім необхідних і складних операцій.

Витримати все це захиснику допомагала підтримка дружини, 6-річної донечки, батьків та друзів. Півтора року Назар Вікторовський боровся за життя і можливість знову ходити. Шанс на безкоштовне протезування та професійну реабілітацію Назару подарували реабілітологи з Нідерландів.

«Період реабілітації та спроба знову ходити були досить важкими. Спочатку я вчився ступати на коротких протезах, поступово мені збільшували зріст, аби практикувався тримати рівновагу, а вже за півтора-два місяці встановили колінні модулі», – розповідає захисник.

Щодня годинами Назар завзято займався з реабілітологами у спортзалі. Для нього розробили спеціальний комплекс вправ для тренування всіх груп м’язів.

«Мої перші кроки були за допомогою брусів та палиць. Ходив по метрів десять, двадцять, тоді це здавалося дуже багато. Звикав до себе нового, вчився ходити і завжди переконував себе – якщо вижив, повинен жити далі», – говорить Назар.

Зараз Назар Вікторовський адаптується до життя на протезах і робить свої неквапливі, але впевнені кроки. Зізнається, ще у реабілітаційному центрі почав думати про те, де шукати роботу. Розумів, що на старе місце повернутися не зможе. Тоді несподівано товариш запропонував йому роботу в поліції оператором лінії «102» і Назар одразу погодився:

«Роботою задоволений, адже тут для мене є усі зручності. Колектив дружній, приємно зустріли, допомагають, підказують, розуміють і це важливо, адже з підтримкою за спиною набагато легше, навіть ще більше хочеться жити».

Назар звикає до своїх нових посадових обов’язків. Тепер він разом із колегами служби поліції «102» приймає дзвінки від громадян. Каже, коли бере слухавку, то розуміє, що на тому кінці хтось потребує допомоги і для нього вкрай важливо якнайшвидше цю допомогу надати.

«Наразі ми також приймаємо дзвінки від мешканців Херсонщини. Вони дуже зачіпають мою душу, адже там, як і в інших прифронтових областях, наші співвітчизники весь час страждають від обстрілів. Хтось втрачає майно, хтось отримує травми, а в когось окупанти забирають найцінніше – життя. Тому залишатися байдужим до чужого горя просто не можливо», – зазначив Назар Вікторовський.