На коронавірусну інфекцію COVID-19, про яку на початку року чули одиниці (наприклад, 21 січня офіційно на планеті було зареєстровано лише 282 хворих), станом на кінець грудня перехворіли понад 77 мільйонів землян, а понад півтора мільйона — померли. Вірус змусив людство вживати безпрецедентні запобіжні заходи, вводити жорсткі локдауни і карантини. Причому одним роком усе це не обмежується, хвороба не здолана й нині, і всі проблеми переходять у наступний, 2021-ий…
Іншою дуже важливою подією року, що минає, стали місцеві вибори. В Україні завершується реформа децентралізації — на зміну звичним районам приходять громади, а фінансові можливості й підтримка місцевих мешканців роблять їх керівників дуже впливовими на регіональному рівні, а тому дуже важливо було обрати справді гідних.
Ці два моменти були визначальними у 2020-ому, а тому, традиційно (вже 21-ий раз) визначаючи 20-ку облич року, ми ставили звичне запитання людям, які творили його історію в нашому краї: чим найбільше запам’ятався вам 2020-ий? Проте цього разу ми попросили їх не акцентувати увагу на двох вищеназваних подіях, адже вони, безумовно, запам’ятаються всім…

Марія Крайняк, волонтерка, членкиня ГО «Ветеранів АТО Монастирищини»
Народилася 18 червня 1964 року в селі Савелівка Монастириського району. Навчалася у Шосткинському професійному ліцеї, в ТДПІ. Десять років жила у США. Від початку війни на Донбасі займається волонтерством.
У 2017-ому отримала медаль «За гідність та патріотизм». Не змогла бути осторонь, коли навесні 2020-го Монастирищина стала «українським Уханем».
— Лікарні в нашому районі не були забезпечені найнеобхіднішим, а кількість хворих невпинно зростала. У мене багато друзів по усьому світі, тож коли я кинула клич, ми за одну ніч зібрали 60 тис. гривень! Загалом через мою картку пройшло понад 700 тис. гривень, на які ми закупили захисні костюми, кисневі концентратори, ліжка для реанімації, долучилися до придбання апарата ШВЛ. Забезпечили засобами захисту ФАПИ, сімейних лікарів, станції екстреної медичної допомоги, будинок стаціонарного догляду в Усті-Зеленому. Це були два місяці пекельної праці: я не спала, не їла, замовляла через інтернет, пакувала, передавала… Водночас не забувала і про захисників на Донбасі. На початку літа навідалися у Волноваху. Багато хто каже, що вже втомився допомагати, але я не втомлююся, бо знаю, що таке фронт. На місцевих виборах я балотувалася у депутати до міської ради від партії «За майбутнє», пройшла за списком, але віддала мандат тим, хто набрав більше голосів. Продовжую жити волонтерством, бо коли роблю добрі справи, я — окрилена.