На коронавірусну інфекцію COVID-19, про яку на початку року чули одиниці (наприклад, 21 січня офіційно на планеті було зареєстровано лише 282 хворих), станом на кінець грудня перехворіли понад 77 мільйонів землян, а понад півтора мільйона — померли. Вірус змусив людство вживати безпрецедентні запобіжні заходи, вводити жорсткі локдауни і карантини. Причому одним роком усе це не обмежується, хвороба не здолана й нині, і всі проблеми переходять у наступний, 2021-ий…
Іншою дуже важливою подією року, що минає, стали місцеві вибори. В Україні завершується реформа децентралізації — на зміну звичним районам приходять громади, а фінансові можливості й підтримка місцевих мешканців роблять їх керівників дуже впливовими на регіональному рівні, а тому дуже важливо було обрати справді гідних.
Ці два моменти були визначальними у 2020-ому, а тому, традиційно (вже 21-ий раз) визначаючи 20-ку облич року, ми ставили звичне запитання людям, які творили його історію в нашому краї: чим найбільше запам’ятався вам 2020-ий? Проте цього разу ми попросили їх не акцентувати увагу на двох вищеназваних подіях, адже вони, безумовно, запам’ятаються всім…

Михайло Головко, голова Тернопільської обласної ради
Народився 3 травня 1983 року в селі Токи Підволочиського району. Закінчив ТАНГ (нині — ЗУНУ, спеціальність “Міжнародна економіка”), аспірантуру ТНТУ (“Маркетинг на виробництві”) та Київську міжрегіональну академію управління персоналом («Правознавство). Був депутатом Тернопільської міської ради (два терміни) та двічі обирався народним депутатом України (VII і VIII скликань) від ВО «Свобода». Цьогоріч обраний головою Тернопільської обласної ради. Одружений, з дружиною Мар’яною виховують чотирьох дітей.
— 2020-ий був роком підтримки і віри. Мав змогу більше часу приділити вихованню дітей та спілкуванню з коханою дружиною й рідними. Вкотре переконався, що будь-які труднощі можна подолати, якщо є міцне плече опори.
За все, що у мене є, я вдячний насамперед батькові Йосифу і мамі Галині. Вони завжди в мене вірили, підтримували, давали цінні поради. Навіть будучи далеко, в чужій країні, були поряд.
Маю надію, що найближчим часом вони таки повернуться. Мені шкода, що мами з татом тут немає, бо їхнє спілкування з моїми синами дуже важливе. Вони багато чого могли б їм розповісти, пояснити, допомогти.
Пам’ятаю, як раніше у батьківській хаті за святковим столом збиралася наша численна родина – більше 20 осіб. До слова, у моїх батьків є вже вісім внуків! Тож коли починали колядувати, щедрувати, сіяти, чутно було на другу вулицю. Тато любить грати на баяні, діти підспівують, танцюють. Неймовірна атмосфера родинного затишку, тепла. Нині цього дуже бракує і сподіваюся, що нинішнього року ми таки зберемося усі разом.