Доба через три. За 20 років він звик. Хотів бути хірургом, звичайно. Але вже почалися часи не талановитих, а тих, хто вміє домовлятися, мовчати, пристосовуватися. Він колючим був. Знав, що у хірургів є свої сини і доньки. І що саме їх ставлять оперувати. А він ночами в лікарні ургентної допомоги чергував, він з 3-го курсу допомагав людей по частинах збирати після важких ДТП. Кому, як не йому, бути хірургом? Але його розподілили в санепідстанцію перевіряти громадське харчування. Він обурився, пішов з’ясовувати стосунки і лаятися. Його сприйняли, як дурника.

Плюнув і пішов у швидку допомогу. Там на нього дивилися, як на молодого бога, взяли без зайвих слів. Вічна нестача людей і виснажлива праця залишала шанси на роботу всім, хто сюди приходив.

Він прийшов і залишився. Калейдоскоп з осіб, діагнозів, ситуацій, людей закрутив, зайняв весь час і думки.

Це було дуже доречно. Саме тоді завершилася його любов. Однокласниця, подружка з дитинства. У них все було вперше, зворушливо і по-справжньому. Кілька років тривав роман. Зустрілися через три роки після школи – і закрутило.

А потім вона від нього пішла. Ну, пішла – голосно сказано. Він закінчував медичний, після інтернатури захищав диплом. Тоді почалися його проблеми з розподілом, обурювався, нервував. Вона спочатку його заспокоювала, пропонувала поїхати в інше місто, менше. А з якого це дива він повинен їхати зі свого міста? Їхати тільки тому, що його місце сподобалося синові головлікаря? Тоді вона просто його слухала. Нічого не казала. Дивилася в його обличчя і не бачила нічого.

Потім він влаштувався працювати на швидку допомогу. А вона пішла. Робота його рятувала.

Він забував її довго. Але як забув, більше і не згадував. Одружився. Тричі. Всі дружини – медсестри. Без відриву від виробництва, як кажуть. Третя навіть дитину народила. Але теж не склалося.

А чоловік він гарний, не дурний, лікар дивовижний. Хто сказав, що на швидкій не працюють суперпрофі? Він саме такий. Він людей з того світу не раз витягав. Головне — вчасно приїхати. Коли вчасно приїжджаєш, завжди є шанс.

Ось і тепер вони теж мчать. Добре, що останнім часом водії стали більш поступливими і більш охоче їх пропускають. Їм треба встигнути. Серцевий напад. Диспетчер передала, що жінка, яка зателефонувала, вже ледве розмовляла.

Він злетів сходами на третій поверх. Медсестра поїхала в ліфті. Подзвонив у двері. Тиша. Натиснув на ручку, було не замкнено. На дивані у вітальні лежала жінка. Він упізнав би її зі ста тисяч інших. Його перша любов, однокласниця. Завмер лише на секунду. Професіонал переміг романтика.

А серце у неї ні до чого. Треба в лікарню. Відмовляється. Просить пігулки, уколи. Каже, що скоро приїде подруга. Обіцяє, що завтра піде до свого терапевта. Зніяковіло усміхається, дякує.

Просить пробачення, що здійняла переполох. Але раптом так заболіло серце, що вона злякалася смерті. Хоча начебто ніколи і нічого не боялася. І смерті в тому числі.

Вона його не впізнала. І він уникав дивитися в очі. І було прикро, що не впізнала. 20 років – це багато, звичайно, але не для тих, хто любив.

Пішов. Озирнувся в дверях. Вона, заспокоєна ліками, усміхалася йому в напівтемряві.

Ну і добре, що не впізнала, ну і добре, що не впізнала, ну і добре, що не впізнала – билося в мозку однією довгою і суцільною фразою.

А вона впізнала. Відразу, як він увійшов. І їй навіть здалося, що серце, яке слабко билося в грудях, взагалі зупинилося.

Він заговорив, взявся до справи, приводив її до тями – стало добре і спокійно. І трохи прикро, що він її не впізнав. Хоча… 20 років минуло, люди іноді змінюються до невпізнання. Її три шлюби – це як три війни. Іноді після одного вижити важко.

Думала про нього, про своє перше кохання, про їхні смішні сварки, про те, як одного разу їй набридли його метання та ігри в справедливість, як він здався їй звичайним і нудним… Серце вже не боліло. Тільки щось там, всередині, нило і турбувало. Вона завтра обов’язково піде до дільничного терапевта. Буде нерозумно померти, так і не встигнувши пожити по-справжньому.

Він сидів у черговій кімнаті. Розмішував розчинну каву. Подумав, що всоте обіцяв собі не пити цей ерзац. Подумав, що все його життя ерзац. Подумав, що це добре, що вона його не впізнала. Йому нема чого їй запропонувати.

Кава гірчила. Цукор вчора закінчився.

Зоя Казанжи