Пропаганда — поганий порадник

У деяких тернопільських ЗМІ черговий раз прокотилася хвиля “боротьби за садочки” для “мешканців району”. Проте традиційно “майстри сенсацій” підійшли до цієї теми не з боку економіки і потреб громади, тобто фактів, як би це зробили кожен європейський журналіст чи громадський активіст, а з боку… голослівної пропаганди.
До речі, у пропаганді цей метод має назву “блискучі узагальнення”. Це — коли замість фактів, даних, статистики використовують лише емоційні слова. Адже кожна морально здорова людина пошкодує дитину і перенесе всі свої негативні емоції на “поганого чиновника” від освіти, який “вигадує обмеження”. Журналіст же створить чергову «сенсацію». Хоча факти говорять про протилежне…
Сьогодні близько тисячі маленьких тернополян перебувають у черзі в дитячі садочки міста. З боку міської ради і управління освіти робиться багато для того, щоб кількість таких місць зростала. Мерія відкриває нові групи, садочки, проте місць все одно бракує. Одна з причин — це покращання у Тернополі демографічної ситуації. Інша — це те, що у тернопільські садочки ходять багато дітей з Тернопільського району. За різними даними, ця цифра складає більше 700 дітей.
Закон же вимагає від органу місцевого самоврядування забезпечити у першу чергу місцями у дошкільних та освітніх закладах мешканців своєї громади. Крім того, у рамках децентралізації на місця передали значну частину повноважень і нових фінансових зобов’язань, тобто грошей банально бракує. І Тернопіль постає перед вибором — або позбавити своїх дітей освіти та дошкільних закладів, або ж шукати цивілізований вихід для дітей з приміського району.

Скільки коштує освіта?

На відсутність балансу між реальними потребами і тим, що з центрального бюджету передали до місцевих, неодноразово вказують і економісти. Так, експерти з питань державних фінансів, зокрема, доктор економічних наук, завідувач відділу державних фінансів Інституту економіки і прогнозування НАН України Інна Луніна та її колега Діна Серебрянська наводять статистичні дані, які вказують, що у структурі місцевого бюджету пострадянських країн ЄС соціальна складова (пільги та різні доплати) приблизно утричі менші, ніж в Україні. Це означає, що саме держава у ЄС несе ці соціальні зобов’язання. Громади ж здебільшого використовують кошти на розвиток, ремонти, будівництво.
У нас — усе з ніг на голову. Починаючи з 2015 року, на місця активно передають обов’язки і видатки. При цьому держава недофінансовує навіть те, що гарантувала. Ще наприкінці 2017 року Асоціація міст України вказувала на те, що значне зростання видатків, зокрема, на освіту, у 2018 році фактично зробить місцеві бюджети банкрутами. Так, за розрахунками Вінницької міської ради, порівняно з 2017 роком недофінансування освітньої субвенції складає 48,5 млн. грн., Чернівецької міської ради – 11,6 млн. грн., Черкаської міської ради – 21,5 млн. грн. У межах країни, за висновками окремих народних депутатів, таке недофінансування освітньої субвенції буде у межах 4,5 млрд. грн. Причому все відбувається на “цілком законних підставах”. Законом передбачене збільшення зарплат вчителям на 25 %, а при формуванні бюджету закладена субвенція, яка здатна покрити лише 16,5 % такого підвищення.
Бачачи і розуміючи таку ситуацію, міська рада Тернополя ще 16 березня ц.р. звернулася до уряду з проханням виконати свої бюджетні зобов’язання. Було вказано на той факт, що у нашому місті у 2018 році освітяни забезпечені зарплатою з бюджету лише на період 9,7 місяця. При цьому на виконання Постанови Кабінету Міністрів від 11.01.2018р. за №22 «Про підвищення оплати праці педагогічних працівників» посадові оклади педагогічним працівникам підвищені на 10%. Місто спрямувало на ці потреби залишки невикористаної освітньої субвенції 2017 року в розмірі 15,8 млн. грн., але вже тоді освітній галузі бракувало 56,8 млн.грн.
Складалася ситуація, коли формально законом підвищили зарплати вчителям, а реально коштів на це держава не виділила. Якщо ж оцінити ситуацію загалом, то у рамках децентралізації у 2018 році передані на місця доходи складають 394,1 млн. грн., а передані видатки — 664,4 млн. грн. Тобто, видатків удвічі більше, ніж доходів. Додаткова потреба на виплату лише заробітної плати вчителям і медикам з державного бюджету складає 87,0 млн. грн. Та ж ситуація з фінансування профтехосвіти. У 2018 на утримання ПТУ з держбюджету виділено
31,5 млн. грн., а місто витратить 68 млн. грн. Хоча ці потреби мали б покривати саме з державного бюджету. Крім того, ще треба додати 100 % оплати за пільговий проїзд для різних категорій громадян у транспорті і оплату вже згаданих садочків.
Місто мусить постійно шукати резерви, щоб транспорт не зупинився, а діти ходили у садки. Місцевому самоврядуванню фактично доводиться розгрібати проблеми, що їх натворили у парламенті та уряді.

Чи існує цивілізований вихід?

Принаймні місцеве самоврядування разом з громадою такий вихід шукає. На місцевому рівні не можна бути популістом, який спочатку робить дурницю, а потім перекладає її на плечі когось іншого. В рамках закону запропоновано кілька механізмів вирішення проблеми садочків. Право на садочок без додаткової плати мають ті сім’ї, у яких хоча б хтось один із батьків має офіційну реєстрацію місця проживання у Тернополі. Так, до речі, роблять у Європі, де, як правило, при проживанні в місті більше місяця часу потрібно зареєструватися у місцевому муніципалітеті, щоб мати право на відповідні послуги. У Тернополі без додаткової плати за садочок для своїх дітей отримують право також працівники комунальних підприємств, підприємці, чиї підприємства офіційно зареєстровані у Тернополі і сплачують тут податки, учасники АТО. Крім того, можливий варіант, коли укладено угоду між громадою і Тернополем про міжбюджетні трансферти. Це коли, скажімо, Байковецька громада перераховує кошти за дітей, які вчаться у місті, у бюджет Тернополя. Тоді батьки нічого не платять. Гроші на ці потреби передбачені у районних бюджетах або у бюджетах територіальних громад. Проте чиновники на місцях замість того, щоб вирішувати проблему по суті, займаються популізмом, штучно нагнітають пристрасті, видаючи себе за ревних «захисників людей».

Степан Сенишин