Зовнішність Таньки Василюк була такою ж звичайною, як і ім’я з прізвищем. Обличчя кругле, ніс картоплею, рідке русяве волосся до плечей. Словом, пройдеш – не обернешся. Фігурою Танька теж похвалитися не могла: невисока, кремезна, з проблемною зоною галіфе і умовно вираженою талією. Зате серед усіх наших однокурсників вона виділялася непохитним оптимізмом. Танька постійно усміхалася, не парилася через дрібниці і була геть позбавлена комплексів. Поруч з першими красунями курсу вона почувалася абсолютно впевнено. Їй і в голову не приходило, що на їх фоні вона виглядає, м’яко кажучи, не зовсім виграшно. Розумом і кмітливістю, на відміну від зовнішності, її природа не обділила, тому на заняттях усміхнена Танька легко затьмарювала всіх наших красунь.

Артема Баєвського вона вибрала як об’єкта обожнювання чи не з першого дня навчання в інституті. І не дивно: цього хлопця важко було не помітити – високий, стрункий, з модною стрижкою і особливим кольором очей. Ці оливкові очі полонили не одну дівчину. Мабуть, ніхто не висловлював йому свої почуття так щиро і простодушно, як Танька. Її життя взагалі було позбавлене таємниць і напівтонів, вона жила з відкритою душею і приховувати своє ставлення до красунчика Артема не вважала за потрібне. Ми всі дивувалися: на що вона розраховує, оточуючи таким обожнюванням хлопця, якому в страшному сні не присниться відповісти їй взаємністю? Так вважали всі, але не Танька. Якось, розглядаючи свою заліковку з одними п’ятірками, вона мовила: «Все добре, але прізвище простеньке, порушує гармонію. Ось коли я буду Баєвською, на старому прізвищі залишу тільки свідоцтво про народження». Всі, хто це чув, пирснули зі сміху. «Ти справді думаєш, що у тебе є шанс стати дружиною Артема?» – глузливо запитала Єва, найефектніша студентка нашого курсу. «А чому ні? – щиро здивувалася Танька.— Руки, ноги і голова на місці, не крива, не кульгаю – чому б йому зі мною не одружитися?» «Тобто ти вважаєш, що твої шанси рівні з моїми?» – засміялася Єва. Танька подивилася на неї дуже серйозно і відповіла: «Ні, я так не вважаю. Я впевнена, що мої шанси значно вищі від твоїх. Тому що Артем дуже розумний і він тямить, що його ніхто і ніколи не буде любити так, як я». «Дівчина може виїхати з села, але село з дівчини не виїде ніколи», – закотивши очі, резюмувала Єва, і в цьому з нею всі погодилися.

Танька помилилася щодо спроможності Артема цінувати справжні почуття. Він не на жарт захопився зарозумілою красунею Євою, і в середині другого курсу вони одружилися. Василюк, дізнавшись про це, проридала три дні, а потім, заспокоївшись, заново оцінила ситуацію: «Це нічого не означає. В Артема просто затягнувся період дорослішання. Він ще все зрозуміє і покине її, а у неї на згадку залишиться тільки його прізвище».Найцікавіше, що саме так і сталося. Тільки не Артем кинув дружину, а вона сама пішла від нього. На останньому курсі Єва несподівано закрутила роман з викладачем і переїхала до нього. Артем сприйняв це без драматизму. «Ну, що я казала? – раділа Танька. – Тепер він усе зрозуміє!»
Але він знову нічого не зрозумів і впав в обійми брюнетки Марини, яку відрізняла неприхована пристрасть до колекціонування сексуальних партнерів. На випускний у ресторан вони прийшли разом, і до кінця вечора п’яненька Марина оголосила привселюдно, що вони з Артемом вирішили одружитися і виїхати до столиці. Танька знову плакала, але тут наші симпатії були вже на її боці. Уявити Марину як дружину міг тільки повний ідіот: зрозуміло ж, що вона в своїй пристрасті до розмаїття особистого життя зупинятися не збирається. «Сина мені народиш», – млів Артем, стискаючи в обіймах потенційну дружину. «Обов’язково!» – посміхалася Марина.

Вони справді одружилися і поїхали до Києва, обірвавши майже всі контакти з друзями і однокурсниками. Періодично доходили чутки, що живуть вони погано, в Артема не складається з кар’єрою, а Марина ніде не працює. Сина від неї чоловік так і не дочекався, зате якось був «винагороджений» поширеною статевою інфекцією і прийняв вольове рішення розлучитися.
Танька після закінчення інституту повернулася до рідного райцентру і з відчаю відповіла на залицяння однокласника Петра, який працював машиністом баштового крана. І навіть зважилася через безвихідь вийти заміж. Петро дружину обожнював, шкідливих звичок не мав, заробляв добре, дбав про дім. Танька швидко завагітніла, але на четвертому місяці у неї стався викидень. Вийшовши з лікарні, вона відразу подала заяву на розлучення. У відповідь на здивоване запитання чоловіка, чого їй не вистачає, сказала чесно: «Не можна спати з одним, а думати про іншого. Мабуть, сама доля не дала мені від тебе народити, інакше мучилися б разом усе життя».
…Зустрілися ми через чверть століття після інститутського випускного. Двадцять п’ять років – термін за мірками людського життя солідний, багато хто змінився до невпізнання. Втім, Артем Баєвський зберіг все ту ж юнацьку поставу, хіба що став зовсім сивий і почав носити окуляри. Зате поруч з ним – ото сюрприз! – була Танька Василюк, яка трохи розповніла, але, як і раніше, сяяла добродушною усмішкою. Вона дивилася на Артема такими закоханими очима, що ми дружно відчули ефект дежавю: людоньки, все, як у студентські роки!

Кожен з одногрупників за столом повинен був коротко розповісти про себе та свої досягнення за минулі чверть століття. Багато хто не соромився похвалитися успіхами – кар’єрою, зв’язками, матеріальними статками. Коли черга дійшла до Артема, який сидів поруч з Тетяною Володимирівною (яка ж вона тепер Танька!), він встав з повним келихом, другою рукою притримуючи за плече свою супутницю. «Моє головне досягнення в житті – це моя дружина Тетяна Баєвська, – приголомшив він присутніх, які досі були впевнені, що вони, як і всі, зустрілися сьогодні в ресторані. – Ми разом уже п’ятнадцять років. Ця жінка не тільки повернула мене до життя після трьох невдалих шлюбів і кількох років безпробудних запоїв, вона показала мені, що любов може творити дива. Те, що я сьогодні тут, з вами, живий і навіть відносно здоровий – тільки її заслуга. І я пропоную випити за мою Таню, а отже – за любов!»Танька закліпала почервонілими очима, дістала з сумочки косметичку і пішла освіжити туш. На її місце відразу сіла перша дружина Артема. Судячи з усього, Єва вела невпинну і не зовсім успішну боротьбу за молодість: прикрас і макіяжу було занадто багато, а шарму жінки елегантного віку – занадто мало. «Баєвський, ну ти даєш! – здивовано вигукнула вона. – Домоглася таки Танька і тебе, і твого прізвища! Де ж ти її знайшов через стільки років?»
«Це вона мене знайшла, – помовчавши, сказав Артем. – Дізналася через спільних знайомих мою адресу в Києві і приїхала попрощатися: у неї тоді в грудях лікарі пухлину виявили, прогнози були невтішні, її мали оперувати. Ось вона і вирішила наостанок зі мною побачитися.

А я тоді сам майже труп був: пив безпробудно, з роботи звільнили, квартира на притулок для бомжів стала схожа. Вона заплакала, дивлячись на мене, і сказала, що повинна вижити, щоб повернути мене до життя. Поїхала зі словами, що після операції приїде до мене. І приїхала. Зі своїх проблем ми вилазили разом, допомагаючи одне одному, як могли. Вона змусила мене звернутися в наркологічну клініку, де мене вилікували від алкоголізму. А я доглядав за нею, коли після численних сеансів хіміотерапії її нудило по кілька днів поспіль. І таки перемогли ми рак! Перевіряється регулярно – і все добре, тьфу-тьфу-тьфу! Але Таня навіть у найважчі дні хвороби завжди думала перш за все про мене: чи ситий я, чи прийняв ліки, чи є у мене чиста білизна. Я такої турботи навіть від матері не бачив, що вже казати про дружин. Про одне тільки шкодую: що відразу її не розгледів… Добре, вставай, Єво, Таня моя повертається».
Єва, гордовито стиснувши губи, над якими добряче потрудився майстер татуажу, встала з-за столу. Підійшла Тетяна, привітно їй усміхнулася. І кожному з нас стало очевидно, наскільки її добра усмішка привабливіша від силіконової гримаси екс-Баєвської.

Ірина Олександрова