У ніч з суботи, 21 липня, на неділю, 22 липня, український боксер Олександр Усик досягнув фантастичної вершини у професійному боксі. У країні, де вже 5-ий рік триває війна і щохвилини люди ризикують власним життям на фронті, важко назвати подвигом якісь світські чи спортивні досягнення, але тому, чого добився Олександр Усик, важко дати якесь інше визначення — у неділю він став абсолютним чемпіоном світу, об’єднавши чемпіонські пояси за всіма чотирма найпрестижнішими боксерськими версіями.

Щоб зрозуміти, наскільки важко у профі-боксі підкорити таку вершину, відзначимо, що нині в усіх 15-ти вагових категоріях немає жодного (!) абсолютного чемпіона, окрім Усика. Більше того, востаннє всі чотири титули чемпіон об’єднував ще… у 2006-ому. Щоправда, у 2017-ому Теренс Кроуфорд у півсередній категорії (вага боксерів до 63 кг) став абсолютним, але протримався у цьому титулі лише 11 днів.

Справа у тому, що професійний бокс розділений на чотири організації, кожна з яких вважає саме свою версію, свій рейтинг і свого чемпіона головним і найсильнішим. Їх керівництво, звісно, аж ніяк не ставиться до «колег» з симпатією, кожна має своїх спонсорів і телеканали, які транслюють їх бої. Тому організувати об’єднавчий поєдинок бодай між двома чемпіонами вкрай важко, а що вже казати про об’єднання чотирьох поясів.

Олександр зробив це, причому на ворожій території. Бій з осетинським боксером Муратом Гассієвим хіба що лінивий не називав «боєм століття». Афішувався він як поєдинок двох потужних і непереможних суперників, які мали видати супербій. Однак Усик довів, що порівняно з Гассієвим є просто в іншому вимірі. До бою говорили про обов’язковий реванш, а після фінального гонга він виглядає просто марним. Тому про такий бій ніхто вже навіть не згадує (якщо хтось і претендує на реванш, то хіба що Маріс Брієдіс, якого Усик переміг не так очевидно). У суботу українець буквально декласував суперника.

І зробив це на ворожій території. Тепер навіть у рідній Україні це досягнення намагаються применшити, мовляв, «розважав ворогів», «допоміг мордору вийти з ізоляції» і т. ін.
Звісно, ми кому завгодно можемо дати майстер-клас, як навіть з діаманта зробити «г» на патику. Усі три поєдинки світової суперсерії Усик провів на території суперника: з Хуком — у Німеччині, з Брієдісом — у Латвії і ось тепер з Гассієвим — у Москві. Чомусь не знайшлося охочих поборотися за ці безумовно престижні спортивні події і залучити їх до України. А винен, виявляється, Усик. Хоча цим йому дорікати можуть лише необізнані, що «не в курсі» про підписані контракти і багатомільйонні штрафи, про зруйновану репутацію і фактично кінець кар’єри. У Росії зрив поєдинку «розписали б» якомога яскравіше, будьте певні. Зрештою, що отримала б Україна, якби Усик відмовився від бою? У нас майстри залишати спортсмена наодинці з глобальними проблемами, які не в змозі розв’язати сама держава, а потім дорікати їм за обраний шлях, яким би він не був…

Усик перебував під величезним тиском, але зумів гідно підготуватися і подолати суперника, розуміючи, що в Москві його рівень мав бути на три голови вищим, а інакше його банально засудили б. Не для того організацію бою за величезні гроші переносили до Москви, щоб місцевий чемпіон поступився. Олександр не відступився, вийшов під пісню «Краще згинемо в бою» і не дав сумніватися у власній перевазі. Він утричі більше завдав ударів від суперника і підсумок був просто вражаючим: один суддя віддав усі 12 раундів на користь українця, а два інших присудили перемогу з рахунком 11:1.

Отож, Олександр став найсильнішим у першій важкій вазі. Що далі? У таборі Усика вже давно говорять про перехід до суперважкої категорії — її престижність вища та й гонорари значно більші. Хоча за перемогу в серії Усик, за різними даними, отримає 4-5 млн. дол., але у випадку об’єднання поясів у вищій категорії він мав би в десятки разів більше.
Перший крок до такого переходу — бій з 35-річним британцем Тоні Беллью. Цей боксер здобував чемпіонські титули спочатку в напівважкій вазі, а у 2016-ому у першій важкій вазі (категорія Олександра Усика) за версією WBC, після чого перейшов до суперважкого дивізіону. Щоправда, серед найважчих Беллью поки що бився лише з таким же «змінником» 37-річним Девідом Хеєм. Беллью двічі нокаутував Хея у березні 2017-го та травні цього року. Поки що важко сказати, чи Беллью знову повернеться до першої важкої ваги, чи Усик, як він сам пожартував, «поїсть трохи більше макаронів» і підніметься у вазі, але дуже ймовірно, що наступним суперником Олександра буде саме цей британець.

Суперважка вага, звісно, зовсім інший рівень і до неї потрібно готуватися не лише зайвою мискою макаронів. У професійному боксі дуже часто все може вирішити один удар, а у важкій вазі ймовірність такого розв’язку поєдинку зростає в рази. Приклад сенсаційних поразок Володимира Кличка середини нульових досі перед очима. Та чомусь віриться, що Сашко Усик досягне успіху й там, адже він, за власною скромною характеристикою, просто «хлопець, у якого дещо виходить».