«У Китаї не тільки заводи й фабрики, є там і ресторани, і торгові центри, і кінотеатри», — усміхається 23-річна тернополянка Ліліана Шевчук, розповідаючи про країну, яка для більшості європейців тотожна з поняттям «made in China», півтора мільярда мешканців, монотонними багатоповерхівками, сторічним (!) комунізмом. Працюючи чотири місяці моделлю у Китаї, наша землячка відкрила для себе справжнє обличчя Піднебесної. Своїми враженнями Ліліана охоче поділилася з читачами «НОВОЇ…» .

Місто Ухань нагадало… Карпати

— Поїздка до Китаю — це був черговий мій контракт із модельним агентством. Торік я працювала в Індонезії, — розповідає тернополянка. — Піднебесну я пізнала через місто Ухань. У Китаї мені сподобалося більше, ніж в Індонезії, хоча перед поїздкою наслухалась, що там погана екологія, дуже людно і некомфортно. Ухань — столиця провінції Хубей, де мешкає понад 10 мільйонів населення. На вулицях, у метро справді багато людей, спершу це напружує, особливо якщо порівнювати із просторим Тернополем, але я швидко звикла до мегаполісу. Китайці повільні, у мене швидший темп, тому іноді було незручно пробиратися поміж пішоходів. Довелося швидко освоювати місто, щоб не блукати з людським потоком. У перші дні я таки заблукала (усміхається, — авт.). Ми поїхали на кастинг, а звідти мене саму посадили в таксі. Колега-китаянка забула сказати пароль до нашого житлового комплексу, тому таксист висадив мене при в’їзді, я подалася пішки і заблукала. Після намотаних кіл таки знайшла наш будинок. Разом з іншими моделями ми мешкали в надзвичайно красивій частині міста, неподалік аеропорту, природа там нагадує Карпати. Увечері повітря сповнене пахощами квітів. Я рада, що потрапила на сезон цвітіння сакури — це надзвичайна краса!

Смітять, щоб… двірники мали роботу

— Ухань — чисте місто, хоча іноді можна побачити на вулиці викинуті обгортки, там щодо цього своя «філософія» — якщо перестануть зовсім смітити, то двірники втратять роботу, — продовжує розповідь Ліліана. — Китайці загалом дуже дисципліновані та законослухняні. За час перебування там я не чула про жоден кримінальний випадок. У час-пік у метро не було такого, щоб когось пограбували. Усюди в Ухані вуличні відеокамери, житлові комплекси мають охорону, коли заходиш у метро, потрібно просканувати сумку. Такий контроль спершу викликає дискомфорт, але згодом розумієш, що це запорука безпеки. Багато разів я прогулювалася сама містом, бувало, пізно поверталася з роботи, але мені не було страшно. У Китаї дозволена смертна кара, там стратили велику кількість злочинців (точні дані є державною таємницею), особливо корупціонерів, тому громадяни нині рідко вчиняють правопорушення.

Ми, моделі з Європи, виділялися серед китайців на вулиці, але в нас не перевіряли документи. Щоправда, якось під час міжнародної виставки автомобілів, до якої були залучені наші дівчата, поліція попросила їх показати паспорти, вони не мали з собою, тому їх… доправили до відділку. Непорозуміння швидко владнали, далі ми завжди носили документи.

Працювати і ще раз працювати

— Китайці багато працюють, близько 7-ої години ранку їдуть на роботу, о 21-ій повертаються. Кожен третій пасажир метро куняє після важкого дня, інші грають на телефоні або дивляться серіали, — каже Ліліана. — Оплата праці останніми роками в Китаї дорожчає. Якщо запитати китайця, яка у нього головна мрія, відповість: «Розбагатіти!» Любов, створення сім’ї — на другому місці. Якщо хлопець хоче одружитися, він повинен мати власне житло, автомобіль. До речі, будинки там купують не навічно, а на 75 років. Коли минає термін — потрібно знову платити, тому кожне покоління дбає про житло. Часто молоді люди беруть кредити в банку, вони впевнені, що зможуть виплатити. 28-річний китаєць з нашого агентства взяв у кредит авто і квартиру. В агентстві він заробляв 2,5 тис. юанів, повертати банку йому потрібно було щомісяця 3 тис. юанів, тому шукав більш оплачувану роботу. Раніше хлопець працював інженером, отримував
6 тис. юанів (1 юань — це майже чотири гривні).

Ухань розбудовується, там багато сучасних будівель, хмарочосів. Я бачила новозведені масиви-привиди, де ще ніхто не живе, але де вже є вся інфраструктура. У китайців дуже розвинута архітектурна уява. Так, в Ухані є торговий центр «World city» («Світове місто»), що займає три вулиці: одна побудована в італійському стилі, друга — в іспанському, третя — в німецькому. На італійській вулиці є невеличка базиліка, на німецькій —  справжній літак.

Комунізм із капіталістичним «відтінком»

— Я спілкувалася з китайцями, подружилася з кількома. Вони хороші, але дуже прагматичні. Якщо їм хтось щось винен, ніколи не забудуть, — ділиться думками тернополянка. — Водночас китайці завжди усміхнені, жартують, хоча в країні сто років панує комунізм. Можливо, таке світосприйняття залежить і від релігії — там сповідують буддизм. Коли я їхала до Китаю, боялася потрапити в Радянський Союз, але, побувавши там, змінила ставлення до комунізму. У китайському суспільстві справді дисципліна, політична заангажованість, але разом із тим там практично нема корупції. Китайці знають, для чого працюють, знають, що чим багатша буде країна, тим багатшим буде кожен громадянин. Немов мурахи складають усе докупи, тому добре живуть.

На будівлях в Ухані я бачила червоні зірки, у метро — реклама-пропаганда комунізму, школярі носять червоні галстуки, декламують вірші про партію… Це виглядає трохи моторошно. Китайці не порушують правил: у черзі в метро ніхто нікого не обганяє, навіть літні люди чемно займають місце. Їхні пенсіонери більш розкуті, ніж українські, це помітно навіть за зовнішнім виглядом. Бабуся-китаянка може одягнути рожеву хустку або шорти, натомість українські бабусі не дозволяють собі надто сучасний одяг.

Китайська кухня: рис, рис, рис…

— Китайська кухня мені не сподобалася, бо там споживають багато жирного та смаженого, практично щодня їдять рис. На роботі мені замовляли рис з овочами або смаженим яйцем. Повернувшись додому, не можу дивитися на рис — проївся, — усміхається Ліліана. — Смакували мені хіба що рисові булочки з різними  начинками — і солодкі, і солені, з овочами, з бобами, навіть з… локшиною. Китайці полюбляють локшину з різними соусами, мені сподобалася з горіховим. А ще вони їдять багато м’яса. На вулиці чимало кіосків з м’ясними наїдками, я не куштувала їх, бо запах від приготування жахливий. Утім, біля кіосків шикувалися величезні черги. Китайці їдять частини курки, які в нас не вживають, — варені лапи, голови. З екзотичного я спробувала там м’ясо жаби — сподобалося! А ще я вперше скуштувала вареного рака, мариноване алое. Їжа у них гостра, тому я підлаштовувала свої смаки. На кожному кроці в Ухані кондитерські з різноманітною смачною випічкою. Я спробувала різні смаколики, навіть булочку із зеленим чаєм. Сосиски у китайських маркетах із сої, солодкуваті на смак, зберігаються без холодильника. А ось їхні йогурти взагалі не псуються протягом року, ясна річ, що вони з «хімією».

Одягають увесь світ, а самі, як «інкубатор»

— Я часто заходила на речовий ринок в Ухані, там можна дешево купити якісні речі, — каже тернополянка. — З одного боку, китаянки одягаються нестандартно, вміють поєднувати незвичні речі, а з іншого — носять однакові сукенки з мереживом, однакові блузки, тому їм важко виділятися. Однотипністю в одязі нагадують «інкубатор». Китайці носять вільні джинси, широкі сорочки, шифонові сукні. Вони схиблені на копіюванні світових брендів. У Китаї є чимало магазинів європейських виробників одягу. Китайці закохані в образи мультяшних свинки Пеппи та рожевої Пантери, тому на багатьох речах у них зображені ці герої. На китайському базарі можна досхочу накупити одягу і не залишити всю зарплату. На тижневу зарплату я могла собі дозволити придбати чимало речей. Якось потрапила на шалений розпродаж: за 8 юанів купила добротні штани, які вартували 80 юанів. Ще купила дві сумки — за 30 юанів (118 гривень) та 18 юанів (70 гривень), валізу — за 100 юанів (400 гривень).  Таких цін в Україні нема. На експорт китайці роблять не надто якісні речі, особливо для таких країн, як Україна, а для себе — стараються. Мрію ще побувати у Китаї!