Якби вибори Президента України відбулися найближчим часом, то за лідера “Громадянської позиції” Анатолія Гриценка свої голоси віддали б 13,1% виборців. Таким чином, Гриценко лідирує у передвиборчих перегонах разом із Юлією Тимошенко. В інтерв’ю OBOZREVATEL він розповів, чого очікують українці від нової влади.

— Ви чимало їздите Україною, зокрема, буваєте і на Донбасі, зустрічаючись із пересічними українцями, з переселенцями. Які висновки робите для себе після цих зустрічей?

— Якщо говорити про переселенців, то людей найбільше турбують два питання – житло і робота. Треба сказати, що за чотири з лишком роки війни, навіть незважаючи на те, що створене профільне міністерство, серйозних зрушень у вирішенні проблеми із житлом немає. Більшість гуртожитків, у яких проживають люди, не відремонтовані і не облаштовані для нормального життя. Жодних перспектив отримання житла людям не запропонували. Вони у розпачі.

Тому ми, навіть перебуваючи в опозиції і не будучи при владі, намагаємось пропонувати свої варіанти вирішення проблеми. Вже підготували пакет рішень, які дадуть можливість кардинально та ефективно вирішити проблему з житлом. Є конкретні пропозиції: як будувати і ремонтувати житло за підтримки бюджету на правах співучасті. Якщо людина має певний фінансовий ресурс, то може придбати собі житло за допомогою держави. Якісь кошти внесе сама, а решту покриває держава. Така програма могла б прискорити будівництво або купівлю житла на вторинному ринку.

Є проект, пов’язаний із залученням міжнародної спонсорської допомоги. Є країни, які готові нам допомагати. Але ми хотіли б бачити системний і некорумпований підхід. Тобто будівництво цілісних мікрорайонів з усіма об’єктами, щоб люди могли жити у соціально сприятливій для себе атмосфері.

Тому, не чекаючи перемоги на виборах, пропонуємо ці проекти уряду для впровадження. Поки що  реальних зрушень немає – доведеться підключатися до вирішення проблеми самим. А роботи – просто непочатий край.

І третє, що важливо для людей. Вони мають відчути себе повноцінними громадянами. Нині законодавство, процедури і його практика у виборчій сфері такі, що важко гарантувати право обирати і право бути обраним. Тут цілий комплекс питань, пов’язаних із реєстрацією виборців, з фіксацією після проживання, із наданням права голосу, і паралельно з уникненням можливих махінацій, щоб не зарахували один голос по два-три рази, як це вже бувало в українській історії. Ці питання треба вирішувати предметно у щоденному режимі.

Якби ми керували урядом, то профільне міністерство, яке займається АТОвцями, не сиділо б у Києві. Його представництва були б у регіоні, де більш-менш густо живуть ці люди, щоб уже на місці відчувати проблеми і прямо там їх вирішувати.

Найгостріше відчуття у людей – це відсутність справедливості. Люди зневірені, розчаровані, у стані стресу та безнадії. Відповідно, ключовим завданням нової влади буде встановлення справедливості.

— Справедливість – це що, чесний суд?

— Так, це чесний суд, який приймає справедливе рішення незалежно від статків, багатств і посад. Який надійно захищатиме права, свободи і власність людей і так само ефективно каратиме тих, хто переступатиме межу закону, незалежно від того, хто ці люди.

Друге базове відчуття у людей, яке демотивує і спонукає багатьох залишати межі своєї Батьківщини, їхати кудись на заробітки, це невпевненість у соціальній реалізації. Люди хочуть мати гарантовану роботу, з гідною оплатою і жити безпечно.

Такі настрої найбільш яскраво виявляються у середовищі молодих, освічених, енергійних, здоровіших. Той потік за кордон, який вимірюється мільйонами і якого ніколи не було за всіх попередніх влад і режимів, виходить на рівень загрози національній безпеці. Якщо його не зупинити, то за кілька років в країні залишаться самі пенсіонери та бюджетники. Нікому буде піднімати економіку.

Водночас як позитив можу сказати, що вже немає ілюзій і навпаки — є тверде розуміння, що олігархату у владі не місце. Тим більше неприпустимо сидіти олігарху в першому кріслі країни. Треба відділити бізнес від влади, від життя по-новому повернутися до життя по-чесному. Така теза домінує у суспільстві, відчувається на всіх зустрічах, прямих дзвінках на прямих ефірах у студії. Люди не бояться говорити гострі слова, вони називають свої прізвища й імена. Це дає надію, що на наступних виборах скористаємося шансом принести у владу нову мораль, нову ефективність і новий професіоналізм.

— Тобто, якби влада жила по-чесному, люди брали б із неї приклад?

— Так. Залишається потужний рух волонтерів, які, попри злодійкуватість влади, все одно підставляють своє плече, відриваються від домівок, своєї справи, навчання і виконують важливу волонтерсько-соціальну функцію.

Але коли розмова йде у професійному економічному середовищі і коли ставиться питання руба, що повинні сплачуватися всі податки, аби були гроші для вчителя, лікаря, вояка, бібліотекаря, пенсіонера, чорнобильця, атомника, то люди кажуть: “Скільки б ми не платили, все одно все вкрадуть”. Люди готові платити податки тоді, коли будуть бачити, що держава жадає не набиття власних кишень, а вирішує соціально-важливі питання. Щоб було так, як у Швеції, коли там проводять референдум про можливе зменшення податків, люди голосують проти. І не тому, що вони не хочуть зменшувати податки, а тому, що бачать, як прозоро до кожного цента розподіляється державна казна. Люди відчувають позитив.

Тому абсолютно ясно, що є два напрями. З одного боку, це стимулювання підприємництва шляхом зменшення кількості податків і спрощення процедур адміністрування. Щоб бізнес міг розвиватися максимально швидко і максимально ефективно. Тоді казна буде наповнюватися. З іншого боку, наш пріоритет – це прозорі державні фінанси. Не тільки прозорі закупівлі, тендери тощо, а щоб можна було бачити рух кожної гривні, від того, як вона збирається і як доходить до людини. Тому у суспільстві є запит на прозорість і підконтрольність влади людям.

— Нині такого відчуття у людей немає?

— Абсолютно об’єктивно визнаю, що за останніх кілька років процес фінансової децентралізації пішов згори донизу. Є ще багато інших невирішених питань. Продовжують існувати районні державні адміністрації, які можуть бути ліквідовані і які можуть замінити обрані народні представники. Суттєво мають бути звужені функції обласних державних адміністрацій, треба зняти з них господарські та інші завдання. Немає навіть потуги щодо земельної децентралізації.

Але, попри все, місцеві бюджети на обласному рівні збільшилися в рази. Там, де менше крадуть, люди бачать результати — і з якості доріг, і з облаштування прибудинкових територій. Багато будинків, які належать до комунальної власності і були занедбані, тепер підіймаються. Звісно, люди сприймають це позитивно.

Є негативна тенденція, коли центр перекидає на малі міста фінансування закладів освіти, деяких інших установ, які не мають грошей. Тому бюджети розвалюються.

— Може, українцям теж варто включатися у процес і контролювати місцеву владу самим? Є ж механізми.

— Звісно. Людям слід активніше включатися і професійно контролювати використання мільярдів, які тепер надходять до бюджетів. Не вистачає професійності в органах місцевого самоврядування, тому кошти повністю не використовуються. А у громадянського суспільства не вистачає професійної експертизи і знань для того, щоб перевірити грошові потоки, навіть якщо вони будуть розміщені в інтернеті і буде видно рух кожної гривні.

Тобто нам всім треба підрости і делегувати у владу зі свого середовища тих, хто у владних структурах працюватиме ефективно і прозоро. А ті, хто у владних структурах не працює, мають цю прозорість контролювати і вчасно вказувати владі на її місце.