Середа, 17 квітня 2024
• У Тернополі поліцейські психологи організували іпотерапевтичний захід для поранених бійців і їхніх сімей • Різанина на Бережанщині: потерпілий в реанімації • 40 дітей військових із Тернопільщини влітку вирушать на оздоровлення до Латвії • Учні Васильковецької школи на Тернопільщині отримали новий автобус • Влітку росія планує посилити наступ на чотирьох напрямках • У Тернополі винесли вирок водієві, який скоїв смертельну аварію в Угорщині • Дубову алею на спомин про загиблих Героїв висадили у Тернополі • Велосипедист збив дитину на дамбі в Тернополі • Резонансні справи, гучні розслідування, фінансові питання: Сергій Зюбаненко зустрівся із журналістами • У Тернополі презентували книгу історика, загиблого захисника Любомира Крупи • На плечі – тату троянди. На Підгаєччині виявили мертвого чоловіка • Аграрії Тернопільщини завершили посів ранніх зернових культур • За ніч обікрав чотири магазини в Ланівцях • Народила донечку вдома. Медики допомогли породіллі з Теребовлянщини • У Тернополі з новою програмою виступить CHEEV • Хотів “приземлити”. Пригрозив односельчанину, який відмовився донатити на безпілотник • У Києві прощаються з Сергієм Коновалом і Тарасом Петришиним з Тернопільщини • Четверо бандюків із Тернополя вимагали в чоловіка 8 тисяч доларів “боргу” • Купував “Mavic” у… шахрая. Тернополянин втратив 60 тисяч гривень • Вистава для підтримки ЗСУ. В Шумську відновив роботу аматорський театр
«Ангел-охоронець з мене в шоці!»

Опубліковано: 12 Лютого о 11:26 1226


Уродженка Гусятинщини Христина Мохнацька вийшла на найвищий вулкан світу і збирається на Еверест.


«– Що ти носиш в рюкзаку?
– Життя…
– Життя – це як?
– Це так: прийдеш, наприклад, в гори, вийдеш на вершину, розкладеш свій рюкзак, почнеш милуватися краєвидами навколо і розумієш – ЖИВЕШ! Так що в рюкзаку я ношу своє життя. Своє кожного разу нове життя!»
Її наплічник може важити від 20 до 30 кілограмів – залежно від мандрівки, лише аптечка «тягне» на добрих кілька кілограмів! «Ще завжди і всюди вожу з собою оберіг від донечки – ляльку-янголятко і прапор України – без них у дорогу не вирушаю!» – розповідає наша землячка, уродженка села Красне, що на Гусятинщині, відома мандрівниця і альпіністка Христина Мохнацька. Вона – двічі рекордсменка України: у 2020-ому впродовж майже півгодини декламувала «Кобзаря» на вершині гори Арарат
(5 137 м), а цьогоріч 14 січня підкорила Охос дель Саладо, який має висоту 6 893 метри і стала першою жінкою, яка піднялася на найбільший вулкан у світі за найкоротший час – 19 годин і 3 хвилини.
«Я майже щодня чую: «Та навіщо тобі це здалося? Ти ж жінка, сиди вдома, вари борщ, пильнуй чоловіка і дитину! Які гори, які походи, який Еверест?!» Мені це і на Фейсбук пишуть кожен день – і в коментарі, і у приватні повідомлення, деякі знайомі і в обличчя таке кажуть, – зізнається жінка. – Я на таке уже навчилася не зважати. Гори для мене – це той камінчик, об який я спотикаюся постійно, і для мене це велике ЩАСТЯ! Знаєте, як кажуть: «енергії стільки, щоб гори звернути», то в моєму випадку – гори підкорити. Хоча я й не люблю цього слова – «підкорити». Бо ж гори були мільйони років до нас і будуть ще мільйони після нас. Я у гори ходжу, прошу їх мене впустити, дати побути з ними… Хіба можна підкорити природу і вічне? Ні! Ніхто і ніколи цього ще не зробив і не зробить. На вершину можна піднятись і зійти з неї, якщо вона дозволить. А підкорювати потрібно себе, свої примхи і слабкості. Щодня!»

І в гори, і в АТО волонтером…

– Тернопільщина – назавжди моя рідна! – розповідає «НОВІЙ…» Христина Мохнацька. – Я родом із Гусятинщини, село Красне. Природа у тих краях надзвичайно мальовнича – я тікала з дому, щоб погуляти пагорбами, їздила до Медоборів, у села Вікно, Гримайлів, я все це обходила пішки, об’їздила на велосипеді… Мама мене, малу мандрівницю, вічно розшукувала по сусідніх селах… (Сміється, – авт.) Так що любов до мандрів і до гір у мене ще з дитинства. Але першими моїми горами стали не Карпати, а… Кримські гори! Річ у тому, що моя бабуся, мати моєї мами, жила в Криму – в Ялті, і кожне літо я проводила у неї. Вибиралася у довгі піші мандрівки, піднімалася в гори все вище і вище, аби подивитися на місто і море зверху… А потім, уже будучи студенткою (я навчалася у Тернопільському педагогічному університеті – на спеціальності географія, екологія і туризм, а магістерську роботу захищала по Чорногірському хребту), «розсмакувала» наші Карпати і так воно все пішло-поїхало… Останніх дев’ять років живу в Івано-Франківську – звідси мені ближче до моїх улюблених гір. (Сміється, – авт.) Але й до Тернополя навідуюся дуже часто, у мене тут багато університетських друзів, з якими я донині тісно спілкуюся. А ще приїжджаю в Красне на цвинтар, де похований мій тато, приходжу до нього на могилу, розказую йому, де я була, що бачила… Тато любив гори, він вболівав за мене і дуже тішився, що я стала альпіністкою – слава Богу, він цього дочекався…

Мама, яка нині живе зі мною в Івано-Франківську, мене завжди у всьому підтримує, радіє моїм успіхам і пишається мною. А донечка ще з двох років ходить у гори зі мною – Еммочка була на всіх українських двотисячниках уже по кілька разів. Їй зараз сім з половиною років, вона вже до зимових походів «прицінюється». Коли я десь у далекій мандрівці, Еммочка пише мені на Вайбер: «Мамо, як ти? Будь обережна!». Увесь час підбадьорює мене, підтримує… Чоловік теж любить гори, але тільки Карпати, тільки трішки і тільки зі мною. (Сміється, – авт.) Мої ж батарейки такі заряджені, що я встигаю всюди: і в мандрах, і в роботі (викладаю географію і веду гурток туризму та краєзнавства у ліцеї № 13 Івано-Франківської міської ради), і дитині та чоловікові приділити час, і друзям, а перші три роки війни ще волонтером у зону АТО їздила!

«Гірських» країн я відвідала 18 – тих, в які цілеспрямовано їхала походити по горах, а загалом у моїй «скарбничці мандрівника» 29 країн – це і Європа, і Південна Америка, і Африка. Кожна мандрівка особлива! Кожна цікава і різноманітна. Гора Тубкаль у Марокко – це просто унікальні, незабутні враження, а яка гарна Греція і який незабутній підйом на Олімп!.. Грузія просто неймовірна, а в італійські та швейцарські Альпи я просто-таки закохалася! На подорожі мені не потрібно бозна-скільки грошей, у мене раз був «експеримент», коли я на сто злотих тиждень мандрувала Польщею – їздила автостопом, ночувала у наметі… Такі подорожі допомагають відкрити себе, зрозуміти, яка ти є насправді… Тому я на жодні “зірочки” і “сніданки” не проміняю незабутні враження і красоти світу!

На Арараті… декламувала «Кобзаря»!

— У 2020 році я піднялася на Арарат і там встановила рекорд України з найтривалішого декламування збірки поезій “Кобзар” Тараса Шевченка, – розповідає Христя. – На висоті п’ять тисяч метрів, попри негоду, читала вірші впродовж 27 хвилин 38 секунд. Чому саме «Кобзар»? Я завжди любила вірші Шевченка, ще у школі ходила на конкурси художнього читання з його поезіями, тому для мене це не просто рекорд заради рекорду. Я, щоправда, планувала, що буду декламувати набагато довше – хоча б дві години, але, на жаль, погода не дозволила: вітер був просто шалений – 45 метрів за секунду, та й холод дошкуляв добряче. І я тішуся, що Бог дав мені сили на ці 27 хвилин читання… А ще щаслива, що мене у всіх моїх починаннях і мандрівках дуже підтримує міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків. Дуже йому вдячна за все!

Цьогоріч у січні – якраз на Старий Новий рік – піднялася на найвищий вулкан світу Охос дель Саладо, який має висоту 6 893 метри. Аби добратися в Південну Америку, облетіла весь екватор – 20 тисяч кілометрів туди і 20 тисяч кілометрів назад – тільки перельоти з усіма пересадками зайняли 3 дні! Київ — Амстердам, Сантьяго, Копіапо, пустеля Атакама… Сам вулкан – на кордоні Чилі та Аргентини, можна сказати, що я була одною ногою тут, другою – там… (Сміється, – авт.) Чотири дні акліматизації у базових таборах щоразу на більшій висоті, а далі – на вершину! Температура внизу була плюс 35, а на вершині гори – мінус 15. Така висота – це вже майже так звана «зона смерті», і я відчула на собі, що це означає – було важко дихати, дуже хотілося спати, мій організм просто не хотів зі мною «дружити». Але я розуміла – якщо на такій висоті заснути, то униз знесуть уже твій труп… Тому я навіть била себе по ногах і по руках трекінговими палицями, щоб тільки не спати. Разом із тим – я ні на що не скаржуся, все було чудово!

Я йшла сама, без гіда, несла 21-кілограмовий наплічник, але разом зі мною стартували ще кілька туристичних груп зі всього світу – з Канади, Австралії… На вершині ми усі зустрілися – я попросила, щоб вони мене пофотографували. Мала з собою портрет Степана Бандери, вишивку з бойківського регіону… Підйом тривав 19 годин і 3 хвилини, а мій загальний час зі спуском – десь 28 годин. За цей час я втратила чотири кілограми, але, повірте, воно того було варте! Я завжди кажу, що мій ангел-охоронець, мабуть, у шоці від мене… (Сміється, – авт.) Але я завжди молюся перед підйомом і прошу про допомогу і з Божою поміччю мені все вдається. Загалом подорож до вулкана тривала три тижні – я щаслива, що втілила ще й мрію побачити Тихий океан. А потім повернулася додому і… відразу гайнула в Карпати! У четвер я прилетіла в Івано-Франківськ, а в суботу вже пішла на Хом’як. У мене є група у Фейсбуці для усіх залюблених у гори, де я викладаю фото та відео з наших мандрівок і запрошую усіх робити те ж саме!

Для мене підйом на Охос дель Саладо був особливим і знаковим не лише через рекорд, а й тому, що це фактично підготовка до сходження на найвищу вершину світу – гору Еверест, куди я, якщо нічого не зміниться у зв’язку з пандемією, планую вилітати уже 15 квітня. Я зрозуміла, що я готова! Планую стати третьою українкою, яка вийде на Еверест. Фінансово ця поїздка дуже затратна, тож мені не вдалося б це реалізувати без допомоги міського голови Івано-Франківська Руслана Марцінківа, який усіляко сприяє мені і шукає спонсорів, які повірять у мене.
Свого часу лікарі казали мені забути про походи в гори, але я довела, що для людини з сильною волею, з сильним духом нічого неможливого немає! Нині я пишу мотиваційну книжку. Сподіваюся, що вона побачить світ уже в перших числах квітня – це буде книжка про все моє життя. А після Евереста, думаю, буду вже другу писати! (Сміється, – авт.).


Джерело: НОВА Тернопільська газета

Нещодавно опубліковане

Емоційне відновлення співробітників поліції, які отримали поранення у зоні бойових дій, важлива складова їхньої реабілітації...


Рубрика: , Опубліковано: о 12:08


З пораненням живота та ушкодженнями внутрішніх органів до реанімаційного відділення бригада швидкої допомоги госпіталізувала мешканця Бережан...


Рубрика: , Опубліковано: о 17:29


Про це перший заступник голови Тернопільської обласної ради Володимир Болєщук домовився з головою правління Латвійської залізниці пані Вітою Дололе-Андрес під час робочого візиту в Латвійську Республіку...


Рубрика: , Опубліковано: о 17:04


Перевезення школярів до місця навчання — особливо актуальне питання для жителів віддалених населених пунктів...


Автор: Рубрика: , Опубліковано: о 14:44


Верховний головнокомандувач України Олександр Сирський заявив, що ситуація на східній лінії фронту "значно погіршилася", і українська армія щосили намагається зупинити багатосторонній наступ РФ, що посилюється...


Рубрика: , Опубліковано: о 9:37



Теми дня
16 Квітня
15 Квітня
13 Квітня
12 Квітня
11 Квітня
10 Квітня