А оплотом незламності корупційних схем нині є вітчизняні суди, які катком зарівнюють будь-які паростки антикорупційної боротьби. У цьому щоденно на власній шкірі переконуються пересічні українці, про це галасливо, але безрезультатно віщають наші політики, це раз за разом підтверджують соціологи.

Нинішня судова реформа в Україні не більше, ніж профанація. Фактично, люструвавши самі себе і позбувшись неугодних, люди в мантіях повернулися на звичні позиції і далі вершать свої темні справи. Рівень корупції в судах дійшов до такого ступеня, що навіть керівництво держави розписалося у власному безсиллі  її реформувати, а точніше, як то кажуть, вже очолило ці процеси. Тепер, якщо навіть якимось дивом правоохоронні органи доводять антикорупційні справи до суду, то на цій стадії їм ставлять остаточний шлагбаум.

Після створення НАБУ та САП назріла реальна необхідність в антикорупційному суді, адже без нього ці антикорупційні органи не більше, ніж дитяча страшилка. Розмови про такий судовий орган точаться ледь не з приходом Петра Порошенка до влади у травні 2014 р. Однак до останнього часу питання вдавалося вміло заговорювати, і воно не рушилося з мертвої точки. Очевидно, корумпованій владній верхівці аж ніяк не хочеться втрачати контроль над судами, а навпаки, попри туманну завісу про судову реформу, на ділі все робиться для того, щоб зробити суди ручними.

Врешті-решт втрутилися міжнародні інституції — МВФ однією з головних умов продовження співпраці з Україною і подальшого відкриття кредитної лінії висунув створення антикорупційного суду. Лише після того розпочалися якісь кроки зі створення відповідної суддівської інституції — з’явився президентський законопроект, який вже на початку березня Верховна Рада підтримала в першому читанні. Однак міжнародні та й українські експерти відразу зауважили в ньому цілу низку «пробоїн під ватерлінією». Профільний комітет, на жаль, (зрозуміло, свідомо і невипадково) так і не врахував зауважень Венеційської комісії, отож, на голосування документ потрапив у президентському варіанті.

За словами заступника голови Адміністрації президента Олексія Філатова, який представляв законопроект, майбутня судова інституція буде діяти постійно і зосередиться виключно на корупційних справах. Судді будуть призначатися після конкурсу і затвердження Радою міжнародних експертів, яку створять при Вищій кваліфікаційній комісії суддів. Як казав Возний із незабутньої «Наталки Полтавки», «так то воно начебто й так, але трішечки не так» — ніби й добрий законопроект, але його недоліки видно неозброєним оком:

1) незалежні міжнародні експерти не матимуть права вето для сумнівних кандидатів у судді;

2) антикорупційний суд буде завалений справами Національної поліції та Державного бюро розслідувань, що завадить зосередитись на корупції;

3) передбачені нереалістичні вимоги до кандидатів у судді.

Саме перший пункт з тих зауважень викликав нищівну критику. За рекомендацією Венеційської комісії, вирішальна роль на етапі добору суддів має належати міжнародним організаціям та донорам. Натомість президент вніс до свого законопроекту норму, за якою останнє слово належить Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (ВККС), а вищеназвана Громадська рада міжнародних експертів, яка має бути створена для цього конкурсу, лише «бере участь» у цих процесах. Тобто їй відводиться суто декларативна роль. На ділі негативний висновок Громадської ради міжнародних експертів щодо кандидата на посаду судді антикорупційного суду, за проектом президента, може бути проігнорований Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, якщо за це проголосують  11 із 16 членів ВККС. Таке вже було при відборі суддів Верховного Суду, коли всі негативні висновки щодо кандидатів Громадської ради доброчесності просто не брались до уваги ВККС, і до цього суду пройшли, образно кажучи, демони в мантіях, які, наприклад, засуджували активістів Майдану.

До речі, зосередитися на одному з альтернативних проектів опозиційних депутатів нардепи не мали змоги — конституційна норма гласить, що суди можна утворювати лише за поданням президента. Відтак тепер можна очікувати справжню битву в парламенті за друге читання.

«Я думаю, що правок буде дуже багато, але ключових критеріїв п’ять: відбору цих суддів; створення Громадської ради міжнародних експертів; створення суду по термінах; мінімальної кількості суддів, щоби він запрацював, та підслідності. Всі ці зміни будуть вноситись. Тому, я думаю, той законопроект, який подавав президент, – це поки що чернетка», — вважає нардеп від БПП Мустафа Найєм.

А ось у стані пропрезидентської коаліції бодай дискутувати з опозиціонерами наміру не мають і будуть відстоювати свій варіант без реакції на зауваження міжнародних експертів. Зрештою, і сам Петро Порошенко вже заявив, що, хоч він і вдячний МВФ за програму співпраці та кредити, проте беззаперечно виконувати усі його вимоги не налаштований: «Парламент може ухвалити будь-які зміни до другого читання, це виключно компетенція парламенту. І як президент суверенної держави я ніколи не дозволяв, і зараз не дозволю, щоби нам хтось щось диктував. Це все є предметом компромісу».

Саме щодо питання вето міжнародних експертів для сумнівних кандидатів у судді Порошенко налаштований твердо, і це єдине, в чому він не бажає домовлятись, стверджує Найєм. Тим часом ключовий фінансовий донор України все ще чекає від України створення антикорупційного суду. Цей новий орган, а також перегляд тарифної сітки – дві вимоги, без яких Україна не отримає наступного траншу МВФ. А на це «нанизані» й інші транші. Скажімо, в ЄС вже заявили, що виділять Києву мільярд євро кредиту, якщо співпраця з МВФ зрушить із мертвої точки.

Здається, все так очевидно і просто. Залишається тільки одне: вирватись із липучих обіймів корупції. Однак вищому керівництву України у них так солодко, що вириватись немає найменшого бажання.

Олег Козій