Український гурт «Антитіла» з лютневих воєнних днів змінив сцену на поле бою, а музичні інструменти — на зброю та медичне спорядження. Вокаліст Тарас Тополя разом зі своїми двома музикантами пішов добровольцем у підрозділ Тероборони і пів року рятував українських військових на фронті як парамедик. Ще двоє учасників гурту весь цей час активно волонтерять. Нещодавно військове командування дозволило артистам на якийсь час вийти з передової, тож вони вирушили з пісенним туром Європою, щоб донести українську музику українцям, які тимчасово виїхали з країни, та іноземцям, які вболівають за наш народ і підтримують його. «Антиліта» також завітали на зустріч української молоді «Вітер На-Дії» у Кракові. Наша журналістка побувала на цьому заході за кордоном і занотувала розповідь артистів.

«Відправили рідних — прийшли в Тероборону»
На сцені «Антитіла» — Тарас Тополя (вокал), Дмитро Водовозов (ударні), Сергій Вусик (клавішні), Михайло Чирко (бас-гітара), Дмитро Жолудь (гітара). На війні «Антитіла» — Тарас, Сергій і Дмитро — стрільці-парамедики 130-го батальйону Тероборони, Дмитро і Михайло — волонтери. Вдома — чудові чоловіки і татусі. Тарас Тополя і Сергій Вусик мають по троє дітей.
— Рішення стати бійцями Територіальної оборони Києва ми прийняли ще до початку масштабного вторгнення росії, адже надходила велика кількість інформації, — розповідає Тарас Тополя. — Стояло лише питання, коли росіяни це зроблять. Ми зняли відео про те, як цивільна особа без бюрократії може стати резервістом Тероборони, готували другий ролик. Показали приклад — подали документи, пройшли медкомісію, стали резервістами і тут… війна. Прийняли рішення служити, бо розуміли, що без тотального громадянського спротиву, без протистояння на всіх рівнях війну не виграти. Це наші щирі переконання — так потрібно діяти, коли твоя країна в небезпеці. 24 лютого ми допомогли нашим дружинам із дітьми виїхати з Києва і того ж дня прибули в місце, де базувався наш 130-ий батальйон.

— У перший день наступу росії до нашого батальйону Тероборони стояла велика черга добровольців, — пригадує Сергій Вусик. — За добу батальйон налічував тисячу осіб, через тиждень — дві тисячі. Бажаючих було більше, не всіх брали через стан здоров’я. Сформовані роти відправили в Ірпінь на захист аеропорту Жуляни. Ворог зробив кілька спроб висадки, але нам вдалося збити літаки в небі. Згодом наш батальйон відправили на околицю Києва — в напрямку Білогородки, Ірпеня, Бучі. А вже 13 квітня ми переїхали на Харківщину. Наш батальйон Тероборони перший був відправлений за межі своєї дислокації. Ущент розбита Салтівка, заміновані території, прильоти по місцевому населенню… Вдалося вибити росіян із околиць Харкова. Наш батальйон передислокувався на «нуль» — в район села Дементіївка, що за 10 км від кордону з росією. До кінця липня батальйон тримав там оборону. Нещодавно вдалося витіснити ворога до кордону. Ми здобули досвід, у нас були втрати, у нас є герої, є цікаві історії…
— Як ми без досвіду війни взяли в руки автомати? Хтось згадав армію, дисципліну, хтось бачив юних дівчат, які записувалися в Тероборону. «Хочу воювати за Україну» — просився дідусь, — додає Дмитро Жолудь.

«Перемогти можна супротивом, волею і зброєю»
Під час воєнних випробувань треба приймати правильні рішення — за совістю.
— «Антитіла» виявилися мультифункціональними (усміхається, — авт.). Ми вирішили, що маємо бути на передовій, маємо боротися за Україну, бо це для нас очевидне, органічне і найважливіше, — продовжує Тарас Тополя. — Перемогу неможливо лише виспівати на сцені, як і неможливо досягти успіху на фронті лише, скажімо, гуманітарною допомогою. Перемогти можна супротивом, волею і зброєю. Коли ми прийняли рішення за совістю, все інше стало другорядним. До нас почали приходити медіа, ми стали комунікувати зі світом. Це дає результат. Якщо хтось із українців нині думає, що і як далі робити, якщо хтось в розпачі, найголовніше — слухати свою совість і діяти. Сучасній молодій людині потрібно бути гнучкою, відкритою до різних точок зору, до світу. Це потребує великої енергії, а особливо якщо ви далеко від рідних і близьких. Де знайти міцну опору? Передусім у собі! А ще — в корисних справах, у цінностях, у конструктивному спілкуванні. Тоді все складатиметься так, як має бути. Якщо ж починати шлях із лицемірства перед собою, то пазли не складуться. Вірю, що багато українців, які змушені були виїхати за кордон, гідно проходять свій шлях. Треба гуртуватися, знаходити однодумців, жити діяльно, вірити в Україну. Синергія кількох людей, які вірять в одне і трудяться спільно, дає значно більший результат, ніж коли хтось щось робить поодинці.

«Тримайте в голові Україну як точку самореалізації»
Українці за кордоном повинні бути амбасадорами України. Що має кожен із нас транслювати світові?
— Найперше маємо бути взаємоввічливими і взаємовихованими. Європа і світ відкрили Україну по-новому. На кожного із нас дивляться нині прискіпливо, під лупою, — зазначає фронтмен гурту. — Своєю відвагою і своєю єдністю ми створюємо тренд. Це дає потенціал для розвитку кожного із нас і водночас передбачає велику відповідальність. Коли ви комунікуєте, намагаєтесь доносити свою точку зору, пам’ятайте, що за вашою поведінкою і за вашими вчинками судять про всю країну. Разом із тим маємо великий зоряний час для українських стартапів у Європі. Потрібно це використати! Україна виграє війну. Це лише питання часу. Чи будуть росіяни вщент розгромлені, чи колонами під наглядом українських військових і наших міжнародних партнерів вийдуть з окупованих територій — зараз вже не так важливо. Переломний момент настав. Ми переможемо! Коли говоримо про війну і власний розвиток, то не маємо права забувати про економіку. В Україну потечуть мільярди інвестицій. Ми довели, що можемо захистити себе, а отже, в нашу країну можна інвестувати. Українська економіка зростатиме шаленими темпами. Україна стане клондайком. І той, хто увійде в цей потік, зуміє реінтегрувати себе назад в Україну після шести місяців, року, двох чи більше за кордоном, зможе досягати успіху. Якщо ви усвідомите і заплануєте, яким чином повернетесь на Батьківщину і почнете реалізовувати себе, тим скоріше займете свою нішу в новій післявоєнній Україні. Можливо, це потрібно робити вже. Повертатися і будувати! Перші, які вірять, отримують найбільший результат. Тримайте в голові Україну як точку самореалізації.

«У Бога є плани на український народ»
«Антитіла» бачили війну на власні очі. Якими рисами повинен володіти справжній воїн? Як війна вплинула на стосунки артистів із Богом?
— Поняття «справжній воїн», як і «справжній патріот», мене трохи пересмикують, — зізнається Тарас Тополя. — Справжній чи несправжній — визначають люди. Коли хтось дає оцінку іншому, то це все категорії суб’єктивні. Воїн має бути на своєму місці, тоді він — ефективний. Хтось спритно ходить у розвідку, а хтось має витримку і точність снайпера. І якщо посадити цю людину в танк, то це як рибу помістити в клітку чи папужку в акваріум. Завдання командира — знати свій особовий склад, риси характеру бійців. Підрозділ має бути живим організмом. Справжній воїн — той, якого командир зумів відкрити. Не треба також забувати, що хтось здатен іти в бій, а хтось може робити правильну роботу в тилу. Кожен має свою місію.
Стосовно віри в Бога — то це особиста справа кожного. Я вірю у певну вищу силу, яка веде всіх нас. Не розповідатиму про особистий досвід й особисті осягнення, але маю переконання щодо всієї країни. Якщо Бог дав нам ці випробування — важкі, надлюдські — отже, ми маємо силу їх подолати. Нічого не дається просто так, кожен новий крок — це поступ, досвід. Бачимо, як наша країна через цю кроваву жахливу ініціацію росії стає невід’ємною частиною глобального демократичного світу, стає сильнішою. Україна давно мала б уже пройти цей шлях, але, мабуть, ми були ще не настільки сильними. Цей момент настав. Проходимо його гідно. Отже, у Бога є плани на наш народ і на нашу країну. Сьомий місяць триває війна, ЗСУ і український народ не лише показали свою незламність, ми вже встановлюємо правила гри на полі бою, ми тримаємо ініціативу. Попереду ще багато всього — важкого, трагічного, героїчного, але водночас — важливого для всього світу. Пишаємося українським народом! Пишаємось, що нам випало жити в такі знакові часи, відчувати сповна українську єдність і нескореність. Це неймовірно!