Взимку жінка разом із землячками за кордоном організувала пошиття необхідного обмундирування, а нещодавно підготувала партію спідньої білизни для поранених воїнів. Свою кімнату з дозволу господарів-італійців перетворила на невеликий швейний цех. Пані Марія має чотири швейні машинки і чималий досвід у швацтві. Закуповує сувої тканини і скликає подруг на швейну толоку. В кожній пошитій речі на фронт — частинка тепла сердець українок. Захисники вдячні їм за одяг і за турботу.

Італійці дали прихисток біженцям з України

Від початку вторгнення росії в Україну пані Марія гуртує довкола себе в Італії небайдужих людей, відправила чимало гуманітарної допомоги на батьківщину. Піклувалася про біженців з України, які масово прибували у їхній регіон. В Італії пані Марія живе вже 17 років. Нині мешкає в невеличкому селі Сант-Агата біля міста Луго, що в провінції Равенна.

— Війна в Україні стосується кожного українця, в якому б куточку світу ми не були. Хоча ми далеко від рідної землі, але думками — вдома, — каже пані Марія. — Болить серце за загиблими українськими воїнами, за нашим цивільним населенням… Стараємося допомагати, чим можемо. На початках разом з італійськими друзями збирали одяг, продукти, медикаменти та інші необхідні речі й відправляли в Україну. Представники муніципалітету зорганізували склад, куди всі небайдужі приносили речі. Руку допомоги подала українцям місцева церковна спільнота. Біженців з України розселяли по гуртожитках. Багато італійців приймали наших людей в своїх домівках. Я хвилювалася за своїх рідних, тож покликала до себе доньку з п’ятьма онуками. Певний час вони жили біля мене, а згодом повернулися в Україну. Ми з подругами донині продовжуємо підтримувати ЗСУ. Не втомлюємося! І хоча торік навесні пережили повінь — евакуйовувались із села на два тижні. Вода в оселях сягала двох метрів. Але оговтались і знову взялися до праці. Волонтерю у вільний час, хоч іноді з милицями. «Тобі це потрібно?» — запитують. «Потрібно! Як не ми, то хто?!» — відповідаю. Кожна праця для перемоги — важлива.

Українські жінки в Італії невтомно волонтерять

Дивлячись відео, як українські воїни мерзнуть в окопах, пані Марія вирішила шити на фронт балаклави. Розповіла про свій задум українкам, які мешкають неподалік і охоче підтримують ініціативи з допомоги захисникам.

— Швейній справі я присвятила все життя. Багато років працювала закрійницею в ательє «Галичанка» в Теребовлі. Представляла свої моделі одягу на конкурсах моди в Тернополі, здобувала призові місця, — розповідає жінка. — За кордоном не закинула улюблену справу — шию одяг знайомим італійцям. Для наших воїнів шию з великою любов’ю – як для рідних. Намалювала викрійку, створила кілька балаклав із шматків тканини, яку мала вдома. Приміряла, чи зручно одягати. Гарні вдалися! Далі потрібно було закупити матерію. На базар до міста — шість кілометрів, не подужала б крутити на велосипеді. Тетяна з Херсона їхала на роботу автомобілем, попросилася з нею. На ринку знайшла п’ять шматків тканини кольору хакі. Зустріла подруг. Поцікавились, що я вишукую поміж рядами. «Долучайтесь до пошиття!» — запропонувала. Не роздумуючи, погодились!

Невдовзі ми взялися до спільної праці. Дві Марії, дві Галини, Ірина, Надія — наша волонтерська команда. Оскільки маю оверлок і швейні машинки, то скликаю всіх до себе. Кожна балаклава проходить через руки сотню разів, бо треба викроїти, обметати, щоб не пускало «очка», акуратно прошити. Жінки допомагають. Навіть моя сеньйора Джованна, яка колись була кравчинею, долучається до доброї справи. Хоча вже не має доброго здоров’я, але допомагає нам вивертати балаклави після зшивання. Також волонтерить для України!

Якось я самотужки за два дні пошила 56 балаклав, бо терміново потрібно було передати в Україну. Встигла, але руки, правда, потім понабрякали. «Ти — турбо!» — дивується сусідка-італійка. Для її доньки я викроювала пальто. Залишки тканини італійка з радістю залишила мені для балаклав — вийшло 11 штук! А нещодавно я взялася шити також спідню білизну для наших поранених воїнів у госпіталі. Підшукую тканину – буду продовжувати, бо кінця війни не видно.

Моя донька має швейне ательє у Копичинцях, також шиє балаклави, а ще — розвантажувальні жилети для захисників. Кожен вносить свою лепту в перемогу. Ми з подругами за два зимові місяці пошили і передали в Україну понад 400 балаклав. Волонтери поділили по всій лінії фронту. Приємно, що якомусь воїну трошки тепліше завдяки балаклаві. Всі українські воїни — Герої! Мій племінник, єдиний син мого брата, загинув на фронті… Боляче… Війна забирає цвіт нації. Дякуємо всім захисникам, які боронять нашу рідну країну.