Шумський районний суд два з половиною роки (!) розглядає справу по смертельній ДТП і нема кінця-краю. Уже давно міг бути вирок, якби водій визнав свою вину в загибелі юнака і не уникав відповідальності за скоєне. Однак підсудний Сергій Баран із Кременця, який на момент аварії працював директором Кременецького держлісгоспу і який має зв’язки у високих кабінетах, звісна річ, не збирається сідати за ґрати. Власне тому судовий процес по цій справі вкрай складний та безпросвітний. Потерпіла сторона — мати і батько Юрія — вже багато років не є подружжям і взагалі не спілкуються між собою навіть у суді, що ускладнює можливість зрушити справу з мертвої точки та домогтися покарання вбивці їхнього сина.   

Прокляте перехрестя у Шумську…

— Аварія сталася 19 січня 2015 року близько 19.30. Юрчик жив з мамою у Шумську, а я — у селі Садки. Рік перед тим ми з дружиною розлучилися. Син навчався у десятому класі в райцентрі. Того фатального вечора він прогулювався з подругою Іринкою на околиці Шумська і сталося непоправне… — з сумом згадує батько загиблого Володимир Ящук. — Перед тим я був на заробітках за кордоном, повернувся додому, Юрчик приїжджав до мене. 27 грудня у нього був День народження, я готував йому подарунок, але, на жаль, ми так і не зустрілися… На тому перехресті вже не одна людина загинула — якесь прокляте… Поруч — зупинка громадського транспорту. Коли син проходив там із Іринкою, на зупинці сиділи дівчина і хлопець. Пройшли вони з десять метрів, як ззаду на них наскочив «Мерседес»… Іринку закинуло в рів, Юрчик опинився за узбіччям… Поліція і прокуратура під час слідства підсували нам висновки, нібито діти ішли по проїжджій частині, сфабрикували відповідні експертизи. Утім, Іринка запевняє, що вони ішли по узбіччі, згадує, що підбори стрягли у ґрунт. Тротуару там нема. Іринка пам’ятає удар, як її кинуло на авто… Хлопець та дівчина, які були на зупинці, побоялися дати свідчення. Тільки чоловік, який ішов неподалік і бачив момент аварії, підтвердив, що після ДТП авто виїхало на зустрічну смугу, зупинилося, хтось вийшов із пасажирського сидіння, а далі — вони утекли.

Чиновник ховався за… вагітну дружину

— Свідок побіг до найближчого будинку, викликав швидку. Поки чекали, побачили швидку, що проїжджала, перепинили, там була дитячий лікар, але вона не надала жодної допомоги Юрчику та Іринці, казала чекати на свій виклик. Можливо, ті секунди могли б щось змінити… — зітхає пан Володимир. — Діти сильно постраждали: у мого сина була відкрита черепно-мозкова травма, Іринка була без свідомості. Необхідний був реанімобіль, але тодішній головний лікар Шумської районної лікарні тримав його… удома. Про аварію мені повідомили односельці. До лікарні я приїхав близько 22-ої години, син тоді вже був у моргу… У нього були травми несумісні з життям. У коридорі ридала колишня дружина. Я пішов на місце аварії, там працювала поліція. Всю ту жахливу ніч я простояв біля моргу… Правоохоронці кинулися шукати винуватця аварії за уламками транспортного засобу. Важко було вийти на його слід, добре, що якийсь водій повідомив, що бачив біля Кременця авто із розбитим лобовим склом. Близько 2-ої години ночі знайшли побите авто у гаражі в… Сергія Барана. Правоохоронці застали господаря п’яним в дошку, він пояснив, що перед тим дружина привезла його додому і він випив пляшку горілки. Дружина Барана була тоді на шостому місяці вагітності, мабуть, думаючи, що їй нічого не буде за аварію, — чоловік заховався за неї. «Відчула удар, але подумала що то собака…» — пояснювала тоді дружина. Баран відмовився пройти обстеження на встановлення рівня алкоголю в крові, тому в справі нема документа про те, що він був п’яний. Експертизи згодом встановили, що керував автівкою в момент аварії саме чиновник. Якби не громадські активісти Шумщини та Кременеччини, то справу зам’яли б. Ми разом пікетували правоохоронні органи, виступали у пресі, зверталися до місцевої влади, писали скарги до Генеральної прокуратури. Сергій Баран після скоєного ще півтора року залишався у кріслі чиновника, та коли активісти «Правого сектора» кинули його у смітник та облили зеленкою і коли ми почали оббивати пороги державних органів, його нарешті звільнили.

На «залагодження» справи пішли мішки грошей

— На те Водохреща представники трьох місцевих лісництв збиралися на нараду, на якій був Сергій Баран. Після наради всі поїхали на обід. Під час слідства свідки зізналися, що головний лісничий району випивав того дня, але не захотіли свідчити про це в суді, — каже батько загиблого юнака. — Тільки один свідок не відмовляється від попередніх показів, але нині не можемо його розшукати — поїхав на заробітки. Справу слухає суддя Шумського районного суду Тетяна Ящук. У червні 2017 року від адвокатів Барана надійшла заява про відвід судді. Пробували перекинути справу до Лановецького районного суду, але я все-таки домігся, аби залишили в Шумську, бо потрібно було б знову починати розгляд від початку. Два тижні матеріали «блукали»: з Лановецького райсуду вислали, в Шумському — не отримали. Я їздив по судах, шукав… Усю душу мені вимотали… Спершу захисником Барана була Ірина Сідорова — дружина тодішнього прокурора міста Тернополя, нині у підсудного три адвокати. Моїм представником в суді, а також потерпілої Іринки є Ігор Бакалець. Лікарі написали, що Іринка отримала легкі травми, але ж це нонсенс. Справу відверто затягують: то свідка нема, то прокурор не приїхав, то суддя у відпустці, то підсудний зник… Після того, як Барана кинули у смітник, він попросив охорону, тож донині їздить, як барон. Під варту чиновника не взяли, тому він міг впливати на слідство. Я оплакував Юрчика, а вони фабрикували справу. З неофіційних джерел мені відомо, що на «залагодження» справи пішли мішки грошей. Та що казати, в екс-чиновника заможний тесть — має три піщані кар’єри. До речі, на мою адресу надходили погрози від рідних Барана. Колишня моя дружина мовчить у суді, як риба. Можу тільки здогадуватися чому… Продала мою дитину… Тепер мені устократ важче домогтися справедливості. Це не просто аварія, це сплановане вбивство, бо ж Баран сів за кермо у нетверезому стані. У судах нині не судять Барана, а випробовують моє терпіння. Триває боротьба не на життя, а на смерть. Баран думав, що я зіп’юся, зневірюся. В екс-чиновника троє дітей, а в мене нема єдиного сина… Юрчик був моєю надією, опорою, найдорожчою людиною в світі. Задля його світлої пам’яті ітиму до кінця. Рано чи пізно мусять завершитися безчинства з боку водія. Є ще суд Божий, але такі, як Баран, не бояться Бога, думають, що вічно житимуть, але людське життя крихке, не знаєш, що чекає на перехресті…