Такої запеклої боротьби за посаду директора Бучацького РКБК не було, мабуть, за всі часи існування закладу. Кримінальні провадження, суди, переслідування, погрози, візит комісії обласного управління культури для «розбору польотів»… Ситуація, що склалася у бучацькому культурному середовищі, далеко вийшла за межі здорових амбіцій. Торік навесні було оголошено конкурс на заміщення посади директора Бучацького РКБК. Упродовж 13 попередніх років закладом керував Руслан Крупа, тож у нього були всі шанси й бажання залишитися на посаді, але через зашкально напружені настрої у колективі стався неочікуваний поворот. Провідний методист РКБК Валентина Проста, яка й раніше відверто висловлювала критику на адресу директора, подала свою кандидатуру, а коли побачила, що конкурс проводять «під одну особу», грубо порушуючи законодавство, звернулася до суду. Валентина Йосипівна виграла суди і змусила місцевих чиновників діяти за законом, а не займатися «аматорством». Щоправда, посада директора, судячи з перипетій, ще довго буде вакантною, а ось сміливу методистку почали… переслідувати.        

«Їдьте на заробітки! Навіщо вам проблеми?..»

— Пропрацювавши 27 років у культурі району, я бачила різне, але нинішній «дебілізм» і «шариковщину» від наших «культурних» начальників годі терпіти, — каже Валентина Йосипівна. — Здавалося б, після Революції Гідності мали початися якісні зміни, та, на жаль, бачимо протилежне. За роки свого керування районним будинком культури Руслан Крупа розігнав майже увесь творчий колектив, зокрема, тих людей, котрі мали свою думку, а нині знову рветься в начальницьке крісло. Останніми звільнилися акордеоніст від Бога Іван Яцків та режисер літературно-музичного театру Світлана Дем’янчук, котрі майже по 30 років пропрацювали у будинку культури — не витримали диктатури. «Я сказав і так буде!» — ось як спілкувався пан Крупа з підлеглими. У нас або ти — «провладний фан», або тобі «порадять» їхати за кордон на заробітки… З переслідуванням довелося зіткнутися й мені, коли не витримала хамства директора Крупи і подала свою кандидатуру на посаду керівника будинку культури. «Сталінським» методам розправи, яких я зазнала з боку нині вже екс-директора Руслана Крупи та начальника відділу культури Андрія Ковалка, могли б позаздрити навіть слідчі НКВД. Підтримував їх сам голова райради Віталій Фреяк. Але я вистояла, виграла справи у Бучацькому районному суді, Тернопільському окружному адміністративному та Львівському апеляційному судах. Як результат — скасовано незаконні рішення районної ради щодо конкурсу, рішення конкурсної комісії, котру створили «під Крупу», а поспішний контракт із них визнано нечинним. Проте районне керівництво досі про це не повідомило чиновників та громадськість — усе тримають у таємниці.

«Або нас підтримуєте, або дружину…»

У судах першої та другої інстанцій Валентина Проста довела, що конкурс проводився з грубими порушеннями, що склад конкурсної комісії не відповідав вимогам законодавства. Після того було оголошено новий конкурс, на участь в якому, як і першого разу, подали свої кандидатури Руслан Крупа, Валентина Проста та колишній працівник РКБК Олег Бабій. І попри те, що вже навчений «першою спробою» пан Крупа написав заяву на звільнення, аби задля процедури посада була вакантна, все ж не було створено компетентну неупереджену комісію, а тому Валентина Йосипівна через суд знову призупинила конкурс. Найбільшою підтримкою для сміливої методистки у непростому протистоянні є її чоловік Володимир Парфентійович, який, як колишній правоохоронець, допомагає їй відстояти справедливість у судах.

— Мою дружину не влаштовує організація роботи районного будинку культури, оскільки вважає, що колектив може і зобов’язаний працювати краще. Вона не рветься на посаду, згідна, щоб будь-яка інша гідна людина очолила заклад, тільки щоб нарешті закінчився ганебний тоталітаризм, — зазначив Володимир Парфентійович. — Організація першого конкурсу — суцільне порушення законодавства: в день оголошення конкурсу відразу сформували комісію, а мали через тридцять днів, тоді ж обрали голову, а повинні були через десять днів, до комісії мали увійти неупереджені фахівці, а висунули «своїх людей», тому був конфлікт інтересів. Під час оголошення другого конкурсу нібито дотрималиcя процедури, але члени комісії — залежні особи, тож годі чекати на справедливе рішення, тому ми знову звернулися до суду і конкурс призупинили. Окрім того, за нашими зверненнями порушено п’ять кримінальних проваджень за фактами правопорушень у районній культурі. Це неабияк роздратувало місцеве керівництво. Днями до художньої школи, де дружина працювала на чверть ставки, нагрянула перевірка з відділу культури і через безглузді звинувачення її звільнили. Це відверте переслідування, її хочуть знищити морально… Моя дружина була депутатом райради, головою профспілки працівників культури району, після Майдану їй пропонували очолити відділ культури, але вона відмовилася, бо хоче займатися своєю роботою. Але, як бачимо, районному керівництву не потрібні фахівці, їм потрібні раби. Я став на захист дружини! Упродовж десяти років я працював у районній раді, але торік змушений був звільнитися. «Або нас підтримуєте, або дружину!» — заявили мені в райраді. Дивує, що за 26 років незалежності України мислення деяких людей залишилося на рівні сталінських часів…

«Щоб побачити свою роботу, треба відійти вбік…»

Ще один претендент на крісло директора РКБК — Олег Бабій, який свого часу працював у районі методистом по клубній роботі, а нині — «на вільних хлібах». На фоні виборчого протистояння дехто сприймає його як технічного кандидата, який відбере голоси у пана Крупи, проте Олег Михайлович підготував програму розвитку будинку культури і налаштований на плідну працю.

— Душа болить за районний будинок культури, який при «вічному» директору Крупі занепадає у творчому напрямку. Власне тому я й подав свою кандидатуру, бо хотів би щось змінити, — зазначив Олег Бабій. — Пан Крупа вважає, що він — незамінний. Через його авторитарні методи керівництва з будинку культури пішов цвіт колективу — з десяток освічених, талановитих працівників. Він добре справлявся з господарськими питаннями, але абсолютно не має підходу до людей. Десять років тому творчі колективи району «гриміли» на всю область і далеко за її межами, ми збирали повен «Березіль» глядачів. А що маємо нині? Залишився один колектив «Веселі гудаки», котрий тримається на ентузіазмі керівника, решта — занепали… Наші «культурівці» замкнулися в межах району, не їздять на концерти, втратили зв’язки з іншими районами. Русланові Івановичу пора відпочити на пенсії, адже, щоб побачити свою роботу, треба відійти вбік. Під час першого конкурсу були вибори без вибору, можливо, повторний конкурс не буде таким упередженим. Добре, що цей «культурний бардак» взялася зрушити «залізна жінка» Валентина Йосипівна. Вона єдина в колективі не боїться говорити правду, насмілилася протистояти навіть районному керівництву. За це їй мстяться, переслідують… «Ви ще живі?!» — жартома запитую її. Але як остаточно подолати цю репресивну систему?! Якщо в освіті, медицині, правоохоронних органах розпочалися реформи, то в культурі далі триває «брежнєвський застій»…

Коментар голови Бучацької районної ради Віталія Фреяка:

— Під час проведення конкурсу на заміщення посади директора РКБК практично не було порушень, єдине, неправильно було прийнято одне процедурне питання — на день швидше оголошено конкурс. Суд скасував це рішення. Хто понесе відповідальність? Це було рішення районної сесії, ми не можемо розігнати за це місцевих депутатів… Насправді колізія виникла через те, що закон про культуру не спів-
падає із законом про місцеве самоврядування. Розуміємо, що всі ці позови від однієї особи — це незадоволення програшем у конкурсі. Людина хоче бути директором будинку культури і всіма силами бореться за посаду. Нині у нас є спільна заява працівників культури району до районної адміністрації та районної ради щодо дій цієї працівниці. Через її затії колеги не хочуть бачити її в колективі.