Бійці, які повернулися з війни на демобілізацію, знову підписали контракти й, залишивши своє мирне життя, роботу, сім’ю, уже майже три роки на Сході. «Хто, як не ми?» – запитують і, коли спілкуєшся з ними чи бачиш вогонь у їхніх очах, розумієш, що відповіді не потрібно, адже вони інакше не можуть, бо там, де свистять кулі й гримлять снаряди – їхнє місце, їхні побратими і їхній обов’язок стояти за свою країну до перемоги. Те ж стосується і волонтерів благодійного фонду «Наша надія Кременець», які, не покладаючи рук, одягають, взувають і годують наших воїнів.

Не кожен здатний витримати фізичне й психологічне навантаження, тому багато людей йдуть із волонтерства, і залишаються лише найсильніші, які переконані, що волонтерство – це не робота, а покликання душі. Залишаються ті, хто не може нічого не робити і хоч маленькими внесками, але все-таки допомагати, навіть якщо не матеріально, то хоча б морально. Такою ж сильною, відданою і сміливою залишається 34-річна Ольга Ковальчук із Кременця – волонтер благодійного фонду «Наша надія Кременець».

– За час діяльності фонду люди почали нам більше довіряти, – каже Ольга, – бо бачать, що їхня допомога потрапляє безпосередньо до бійців. Ми постійно звітуємо про свою роботу в соцмережах, робимо фотозвіти з бійцями, які отримують допомогу адресно. Крутимося як можемо і люди це розуміють, тому також стараються допомагати з усіх сил.

Переважно, за словами волонтерки, допомагають одні й ті ж – підприємці, прості люди, школи…

– Зокрема, дуже допомагає Горинська школа, що в Кременецькому районі, – каже Ольга. – Нещодавно, повертаючись із Тернополя, капелан Андрій Любунь завітав до школи із бійцями 5 батальйону Української добровольчої армії. Вони розповіли дітям про буремні події на сході, а діти передали їм спечені напередодні смаколики, а також зібрані продукти харчування. Ми постійно спілкуємося майже з усіма бійцями з Кременеччини. Зараз зима, холодно, вони недостатньо забезпечені всім необхідним, але незважаючи на це, не скаржаться. Вдень працюють, дбають про свій побут, а вночі захищаються, бо саме тоді ворог не спить й відкриває вогонь…

Найбільше бійцям, кажуть волонтери, потрібні теплі речі, шкарпетки, вітаміни, чаї, кава, медикаменти. Але найважливіше – підтримка. Їм потрібне спілкування й можливість почути, що вони не покинуті й не забуті.

– Перед новорічними святами на східний фронт запланована поїздка, – додає Ольга. – Волонтери з усієї області об’єднаються, щоб зібрати якнайбільше смаколиків й необхідних речей і заїхати у всі точки, де дислокуються наші бійці, адже вони також чекають на свято, і саме завдяки їм там ми можемо насолоджуватися святом і мирним життям тут. Тому хочемо, щоб усі небайдужі долучилися до цієї акції й допомогли нашим воїнам відчути домашнє тепло.